А щоб закінчити з провокаціями, розповім ще про одну, що сталась незабаром. Схема й мета були все ті самі — компрометувати і шантажувати.
Якось увечері я прийшла до Віктора Некрасова. Він був у від’їзді, і в цей час у нього жив Ілля Володимирович. Засиділись допізна. Дзвінок, і знову знайомий. Міліція з понятими:
— У нас сигнал від сусідів, що тут пиятика і якісь підозрілі люди.
Перевірили документи. Вдоволені. Склали протокол.
Залучили сюди й моїх батьків — втаємничили, запропонували вплинути. Тут я не витримала, розповіла батькам і про Крим (до цього я мало що їм розповідала). Батько пішов дізнаватись, йому відповіли:
— А навіщо вона в ресторан ходить?
Лютневе побачення відбулось — стан такий же, дають інсулін.
Відправила листа Підгірному з проханням випустити за кордон. Відповіді немає. Тільки викликали батька в райком партії і повідомили йому про мого листа, знову погрожували відібрати дітей.
Дізналась, що Андрій Дмитрович Сахаров звернувся на Захід на захист Льоні.
Голові КДБ при Раді Міністрів СРСР
тов. Андропову
16 липня я звернулась до Вас з проханням посприяти моїй родині виїхати за кордон. Як відповідь на це прохання я розцінюю розмову в обласному КДБ УРСР з т. Бондаренком А. Ф., який пояснив, що органи КДБ не мають жодного стосунку до мого питання.
Така відповідь мене не переконує з декількох причин.
Слідство органів КДБ завершилось для мого чоловіка Плюща психіатричною тюрмою, оскільки вже з перших днів воно велось з таким ухилом (ще до будь-яких експертиз).
У розмовах, які відбувались у березні і травні місяці цього року, працівники обласного КДБ т. Давиденко М. С. і Бондаренко А. Ф. цілком однозначно пояснили мені, що становище Леоніда Івановича у всьому залежить від моєї поведінки. Малось на увазі, що я перестану звертатись у різні організації, і, в свою чергу, громадськість припинить вимагати звільнення Леоніда Івановича. І як «виконання» цих умов Леоніда Івановича у квітні перевели в іншу камеру, де йому замінили введення галоперидолу на інсулін. («Ось бачите, як ми дотримали свого слова», — сказав мені Давиденко.)
Одночасно з цим і стосовно мене здійснювались усілякі провокації та шантажі. Це і черговий обшук у невідомій мені справі № 62 (?). Відбулась і безпосередня провокація, що мала на меті скомпрометувати мене і показати перед колегами як жінку легкої поведінки. Працівники органів КДБ у розмові з моїм батьком не заперечували своєї поінформованості щодо цього, не кажучи вже про свідків.
І, само собою, за мною стежать, що вже стало звичним, забороняють публікувати мої роботи.
Та й саме лікування, як і перебування чоловіка у спецтюрмі стає залежним від того, чи виконуватиме він пропозиції, далекі від медицини.
Так, йому знову запропонували зробити таку саму публічну письмову заяву, яку свого часу зробили Якір і Красін, тобто визнати, що вся діяльність Леоніда Івановича на захист прав людини була антирадянською. А на запитання, від чого ж лікують Леоніда Івановича, закріплений лікар відповів: «Він повинен змінити погляди».
Все це: і сам факт перебування у тюрмі, і так зване «лікування», під час якого здоровій людині вводять препарати, що руйнують психіку, і ситуація, що склалася навколо нашої родини — для мене безсумнівно пов’язані з функціями органів КДБ.
Питання про виїзд за кордон мене й чоловіка ґрунтовно обдумане, тому я знову звертаюсь до Вас посприяти у тому, щоб примусове лікування Леоніда Івановича було припинене і наша родина виїхала за кордон.
Житникова
Відправила в міський ВВІР папери для оформлення виїзду. Порядок оформлення такий, що вимагають характеристику з місця роботи.
Вирішила з роботи звільнитись: питання про виїзд внутрішньо вже було вирішене, треба було скеровувати на це всі зусилля.
А найголовніше для мене було все-таки не в цьому. Більше вже не могла жити подвійним життям. Роздвоєність ставала все нестерпніша. Ходити щопонеділка на політзаняття, товкти, як папуга, ідіотизм офіційної пропаганди, слухати лекції про «націоналістів-сіоністів», мовчати, коли паплюжать Солженіцина і Сахарова, а увечері читати того самого Солженіцина і привозити самвидав з листами Сахарова.
Звільнилась — стало легше на душі. Вирішила шукати якусь ручну роботу, не пов’язану з жодною ідеологією.
…
На початку серпня Льоні перестали вводити інсулін, в останні дні він уже був у передшоковому стані. Почали давати трифтазин.