Вдень мені запропонували взяти квитки до Відня. Я відмовилась, заявивши, що не купуватиму їх, поки не побачу чоловіка тут.
О 9-ій вечора відчинились двері — завели Льоню. Він ледве йшов. З ним по боках — люди «в цивільному». Ми кинулись до нього, звідкись з’явився фотограф і почав нас усіх фотографувати.
Льоня був розкішно одягнутий у все нове. 1 тут я не витримала, почала здирати з нього одяг і шпурляти їм в обличчя. Кричала: «Ідіть геть, щоб я вас тут не бачила!» Вони намагались щось говорити, але я, мабуть, і справді дуже кричала — вони пішли.
Ми перевдягнули Льоню — виявилось, що увесь одяг малий. Стільки разів бачачи Льоню розпухлого, товстого, я не подумала, що йому потрібен інший одяг. Але брати те, що вони дають? Ні!
Одяг викинула їм разом з валізою, яку вони «турботливо» внесли. Передбачили справді все: навіть краватка і до неї заколка, навіть запонки (до сорочки без запонок).
Трохи заспокоїлись: Льоня сидів з мамою і сестрою, його трусило, хлопчики плакали: тато не зміг навіть сам роздягтись і одягтись. Вони йому допомагали. Увійшов лейтенант, запропонував піти по квитки і попередив, що поїзд від’їжджає за годину.
До кімнати знову зайшли всі ті самі супроводжуючі, один з них був лікар Дніпропетровської спецпсихлікарні, і знову фотограф. Запропонували мені на підпис папір. Там було написано, що я беру під свою опіку Плюща Леоніда Івановича і обіцяю, що він не буде займатись антисуспільною діяльністю.
Дуже різко я сказала, що нічого підписувати не буду. Знову почала вимагати, щоб вони забирались геть разом зі своїм фотографом (він був фотографом ТАРС, як вони пояснили). Льоня розхвилювався, почав просити мене заспокоїтись, пояснив, що це лікар, який його привіз.
Було моторошно дивитись на Льоню, хотілось, щоб швидше всі пішли геть, щоб не бачити їх. Побачивши, що я заспокоююсь, лікар запропонував:
— Тетяно Іллівно, ми передбачали вашу реакцію і приготували другий примірник. Підпишіть, як ви хочете, в будь-якій редакції.
Я викреслила все, що стосувалось будь-якої діяльності і підписала, що Леоніда Івановича Плюща передали мені під опіку.
Всю цю сцену енергійно фотографував фотограф.
Зайшов офіцер прикордонних військ і сказав, що вже час іти. Ми спустились під конвоєм донизу в митницю, вхід до якої було оточено.
Зробили й останню «милість»: обшукавши Льоню, йому дозволили залишитися з матір’ю ще декілька хвилин, поки обшуковували наші речі й нас.
/ знову конвой — прямо до вагона. За декілька хвилин поїзд рушив.
Нас проводжала Батьківщина — прикордонники й люди «в цивільному».
Л. Плющ
ЕТИЧНА НАСТАНОВА[23] (НАРИС)
1. Заєць попередив Ведмежа, що йти на річку небезпечно — можна зустрінутися з Тим, хто в річці живе. І ось, коли Ведмежа заглянуло у воду, то й справді побачило Того, хто в річці живе.
Воно налякалося, але і взнаки не дало, тільки показало Тому, хто в річці живе, страшну гримасу. Той, одначе, також показав гримасу.
Перелякавшися ще дужче, Ведмежа погрозило Тому лапою, але Той відповів йому знову тим самим.
Ведмежа знайшло вихід, скориставшися порадою старого їжака: воно всміхнулося Тому, хто в річці живе, а той відповів Ведмежаті доброю, привітною усмішкою.
Ця казка-притча на диво точно передає схему розвитку відносин поміж людиною і її середовищем, як природним, так і соціяльним.
Страх «Я» перед Другим веде до ворожих дій супроти Другого, який відповідає на них тим же, що, у свою чергу, викликає ворожість «Я» до Другого, а це, природно, посилює ворожнечу Другого до «Я».
І не буде цьому процесові ні кінця, ні краю, поки «Я» не зрозуміє, вкінці, що Другий не зводиться до простого «не-Я», а що деякою мірою Він — це «Я», а тому удари Другого по Мені — це наслідок моїх ударів по Другому.
Більше того, без «Другого» «Я» перестане бути реальністю і перемінюється в абстракцію — воно втрачає не лише свою форму конкретного «Я», але й зміст визначеного «Я».
Спираючися на поняття «настанови», сучасна психологія дає можливість уточнити ті старі істини.
2. Настановою називають «Схильність, окреслену підготовку організму при діях «поведінки», готовість зустріти при взаємодії з середовищем визначені властивості середовища, окреслену «поведінку» середовища — очікування окресленої дійсности.
23
Я написав цю статтю за рік до мого арешту.
Задум був такий:
Я вважаю, що неомарксисти повинні почати діялог з релігією, зокрема з християнською. Світ стоїть на березі прірви, і всі, кому дорогі гуманістичні ідеали, повинні об’єднати свої зусилля. Ця об’єднаність не означає змазування ідеологічних розбіжностей. Але, щоб гостра ідеологічна боротьба з союзниками була плодотворна, її треба вести уважливо, шукаючи того, що цінне в опонента.
У цій статті я спробував показати, що у формулі «Люби ближнього» є глибокий етичний і психологічний сенс, близький нам, неомарксистам. —