Выбрать главу

Перша фраза, яку сказав Мілан Різл: «Я тут лише три дні і хотів би, щоб ми були увесь час разом». Я про себе розсміявся — бажання КДБ, моє і Різла були однакові. Різл виявився дуже симпатичною людиною, безмежно закоханим у парапсихологію. Його не цікавила ні політика, ні література. Не Різл, а я починав розмови на політичні теми, але він виявився до них байдужий. Розмови з ним були такі цікаві, що три дні промайнули дуже швидко.

Ми блукали по Києву, розмовляли про парапсихологію, дивились на архітектуру міста. Цілком випадково я помітив, що ми постійно зіштовхуємось з однією і тією самою особою. Я здогадався. Це був перший у моєму житті шпиг.

Я телефонував до Нікіфорова регулярно.

На вокзалі, коли я проводжав Різла, я знову побачив те саме обличчя шпига. Це трохи лоскотало нерви, було цікаво (як у детективах!).

Наступного дня я зустрівся з Нікіфоровим. Він вислухав мою розповідь про Різла (парапсихолог, говорить тільки про парапсихологію і т. д) і спитав, чи не помітив я в Різла чогось підозрілого. І тут мені захотілось познущатися з цього бовдура. Я сказав, що за нами увесь час ходила якась людина, і висловив підозру, що це англійський чи американський шпигун. Нікіфоров сказав, що це мені, мабуть, здалось. Він запропонував мені написати доповідну про парапсихологію для КДБ. Я згодився. Наприкінці розмови він спитав, чи не знаю я такого-то студента. Я здогадався, що він хоче завербувати мене у таємні співробітники і підкреслено твердо заявив, що не знаю. Він спитав про іншого студента. Я відповів те саме. Він здогадався, і розмова завершилась.

Доповідну я написав. У ній я намагався об’єктивно описати, що відбувається у парапсихології, негативно відгукнувся про яснобачення, телекінез і т. д. Особливо наголосив на тому, що телепатію можна застосовувати у військовій справі. На той час я розумів, що ми живемо у поганому суспільстві, але вважав, що існує загроза війни з боку імперіалістичних держав, а тому треба все робити для того, щоб зміцнити військову могутність держави. Зараз я радісно думаю про те, що всі мої ідеї про військове застосування телепатії нереальні. У «Заповіднику імені Берії» Валентина Мороза йдеться про те, як капітан Круть сказав, що мріє навчитись читати думки політв’язнів. Слава Богу, телепатія їм у цьому не допоможе.

Декілька років після нашої зустрічі ми з Різлом листувались. Він присилав свої статті. За розроблення методу тренування телепатичних здібностей його нагородили міжнародною премією з парапсихології.

Здається, 1966 року московські парапсихологи повідомили мене, що Різл втік у США (я сподівався, що прочитає мою книгу в Америці й відгукнеться, навіть передавав кимось листа в Дюкський університет… Він справді був весь у науці…) На той час Різл завідував лабораторією парапсихології в Празі. Але, звичайно, йому не давали коштів для роботи, втручались у справи лабораторії. А він так закоханий у парапсихологію, що не звертає уваги на існуючий устрій, ідеологію і т. д. Він хотів тільки, цілковито віддаючись, працювати у парапсихології. На Різдво я отримав від нього листівку з вітаннями із Дюкського університету. Я тоді вже почав розповсюджувати художній та політичний самвидав і не хотів привертати до себе увагу органів держбезпеки. Тому я не відповів йому, так само, як не відповідав на листи американських та індуських парапсихологів. Якби ці листи прийшли після 1968 року, я б відповів на них, бо тоді вже фігурував у самвидаві відкрито.

На 5-му курсі ми вивчали політекономію соціалізму та історичний матеріалізм.

Політекономія соціалізму вразила мене своєю ненауковістю — слова, слова, слова. Ні статистики, ні якихось глибоких постулатів, ні принципових, логічно обґрунтованих законів. На семінарах ми фрондували ще більше.

У цей час ми вивчали (вкотре вже!) «Державу й революцію». Здебільшого задають законспектувати той чи інший розділ. І який же студент прочитає більше, ніж задали? На молодших курсах я читав Леніна без жодного задоволення. Мене дратували постійні повтори, відступи, безліч партійних суперечок, увага до дрібниць і таке інше. Але на 4–5 курсі я полюбив Леніновий стиль. Наполегливе повторення однієї й тієї самої думки — це спосіб всебічного її розгляду та діалектичного розвитку. Відомий український критик, Євген Свер-стюк уподібнював цей спосіб викладу думки Леніна до спіралі, яка вгвинчується у мозок слухача або читача. У такий спосіб Ленінові вдавалось доносити до масового читача дуже складні ідеї. У Сталіна і ще більше у Мао Цзедуна цей метод викладу перетворився на найпростіші силогізми, які через нескінченні повтори вдовблюються людям у голови, як формули гіпнотизера. Ленін, а ще більше Маркс, показують, як глибоко пов’язані між собою думка і форма її викладу. Коли згодом я ознайомився з Марксовими «Філософсько-економічними рукописами 1844 р.», то був вражений художньою глибиною його формулювань. Краса Марксового стилю принципово відрізняється від стилю притч Христа й Ніцше. У Маркса — діалектичний стиль, в якому тонка гра слів, рух слова, його багатозначність відбиває діалектичний рух думки, її багатогранність, а це, у свою чергу, відбиває діалектику природи й суспільства. Наприклад, формула «релігія — опіум для народу» в радянській атеїстичній пропаганді розшифровується лише як наркотична, одурманлива, функція релігії. І такий сенс справді є у цій формулі. Вражає, що Лев Толстой також прийшов до цього висновку щодо використання церковної релігії (Толстой говорив про хлороформ). Але ж опіум є також і засобом знеболення. І справді, Маркс, розвиваючи свою думку, каже про те, що релігія — це «серце безсердечного світу». Остання думка ніяк не розвивається у радянській офіційній ідеології.