Крайня оптимістична настанова при оцінці дійсности висловлена формулою Панглоса: «Все йде до кращого в цьому кращому зі світів». Цього роду оптимізм дозволяє людині перебувати в свинському задоволенні собою й довкільним середовищем. Оптимісти цього роду є опорою кожного ладу — вони не бачать ні страждань ближнього, ні атомної бомби над собою, ні майданеків з сибірськими концтаборами. Небезпека такої позиції в наш час цілком очевидна.
Крайня песимістична настанова отримується з формули Панглоса простою заміною слова «кращий» на «гірший». Цей погляд, правда, більше обоснований фактами, але, незважаючи на повну протилежність до оптимізму «неляканих дурнів», веде до тієї ж життєвої практики: бездіяльности й небажання боротися зі злом. Тому крайні песимісти в своїй масі також стають опорою існуючого, створюючи при цьому ілюзію протесту.
Можна ще раз повторити: так, ближчий до реальности песимізм — світ котиться до загибелі й не видно просвітку.
Одначе настанова на поганий результат лише збільшує його можливість.
Можна уникнути загибелі (якщо це взагалі можливо!) лише при добре відкритих очах, що шукають виходу з глухого кута.
Боротьба за вихід з глухого кута можлива тільки при наявності віри в те, що вихід існує.
Поки немає переконання про наявність виходу, наш оптимізм може спиратися на ось що: вся оця абсурдна трагікомічна передісторія підходить до кінця. Ми підійшли до заперечення передісторії, заперечення прямого чи діялектичного. Ми діб’ємося гарного майбутнього, або майбутнього взагалі не буде. Поганого майбутнього, тобто продовження брудної й кривавої політичної історії, не буде.
На цьому базується оптимізм, який можна назвати песимістичним оптимізмом, песимістичним тому, що конструктивного оптимізму поки що не видно. Настанова цього оптимізму — це настанова на пошуки шансів урятувати світ, тобто створити суспільство, що дало б людині можливість стати людиною.
На нашу думку, другий гідний людини погляд — це героїчний песимізм: виглядів на людяне продовження історії немає, але з пошани чи любови до себе я «заявляю свавілля» — не хочу бути г… і боронитиму своїх людських цінностей навіть у такому випадку, якщо залишуся один.
На жаль, такий погляд годиться лише для одиниць, але не може стати опорою для масової політичної боротьби.
1970 р.