Коли я прочитав «Державу й революцію» декілька разів, то найбільше мене вразила вимога платити будь-якому чиновникові не більше середньої заробітної плати робітника. Тоді я не оцінив всієї важливості цієї вимоги для соціалістичної держави, але сама вимога так різко розходилась з практикою радянської держави, що на семінарах з політекономії я постійно порушував це питання. Викладач увесь час ухилявся від дискусії на цю тему. Єдиним аргументом з його боку була порада не сприймати усі думки Леніна як абсолютну істину (мовляв, Ленін також міг помилятись).
Такий аргумент був цілком слушним, але я наполягав на тому, що вимога Леніна — справедлива (тоді я не зрозумів політичного значення цієї вимоги, хоча у Леніна це викладено досить ясно і просто).
Історичний матеріалізм викладався на ще нижчому рівні, аніж політекономія соціалізму. Я прийшов на декілька лекцій та семінарів і перестав на них ходити. Викладач якось перепинив мене у коридорі і спитав, чому я не ходжу до нього на лекції. Я відповів, що історичний матеріалізм для мене такий важливий предмет, що я не можу миритися з його профанацією. На іспитах він поставив мені і ще одному студентові «незадовільно». Я відповів йому на всі питання білету і на додаткові. Спіткнувся на питанні про держави «національної демократії». Тези Зборів робітничих і комуністичних партій з цього питання я читав, але визначення пропустив. Відповідав я, виходячи з назви і, як переконався потім, в цілому правильно. Коли викладач поставив 2, я спитав його: «За що?» — «Треба було ходити на лекції й семінари».
Іншому студентові незадовільну оцінку він поставив за «сумнівний» виступ на семінарі. Цей студент походив з селянської родини, знання з гуманітарних наук були в нього дуже обмежені, зате мислення було самобутнє. Він поставив викладачеві дуже неясно сформульоване питання. Викладач не зрозумів. Виступив я і пояснив, що цей студент питає про матеріалістичне вирішення проблеми сенсу життя. Викладач заявив, що увесь курс історичного матеріалізму присвячений відповіді на це запитання. Студент наполягав на більш виразній відповіді. Викладач відповів, що сенс життя людини у будівництві комунізму. Студент сказав, що відповідь неповна, бо незрозуміло, який же сенс життя за комунізму. Далі суперечка стала зовсім беззмістовною, бо обидві сторони все більше відходили від основного питання. Цей студент дозволив собі декілька зауважень, які засвідчували алогічність викладача (незважаючи на свою загальну неосвіченість, студент все-таки був математиком, і непоганим, тому й зміг тонко проаналізувати логічні прорахунки викладача).
Довелося перескладати іспити. На повторному іспиті питання нам поставили ті самі і відповідали ми так само. Обом виставили «добре». Стипендії нас обох позбавили. Для мене це був удар: дружина отримувала 60 рублів, з яких ЗО йшло на плату за кімнату, яку ми винаймали у приватному будинку. Для нього стипендія була єдиним засобом на життя. Ми обидва переконались у тому, яке значення має матерія для розуміння істинного духу марксизму.
На 5-му курсі я прочитав декілька доповідей про телепатію у різних інститутах, також і в Інституті кібернетики АН УРСР. Це дало мені змогу познайомитись із багатьма вченими, зокрема, з академіком Глушковим, професором Амосовим, фізіологом Івановим-Муромсь-ким. Більшість знайомих мені працівників Інституту ставились до парапсихології та йоги позитивно.
З деякими колегами Амосова я зблизився.
Пригадується кумедний випадок.
На початку шістдесятих років почала відроджуватись радянська генетика (завдяки могутній підтримці фізиків). З’явились перші статті, у яких критикувалась теорія Хрущова. Один з лисенківців надіслав листа у кібернетичний журнал з протестом проти підтримки антипартійних напрямків у біології, тобто проти генетиків. Журнал розіслав листи до 30-ти найвидатніших вчених країни з проханням відповісти на нього. Амосов, що отримав цього листа, доручив відповісти своєму працівникові, біофізику. Ми разом складали відповідь і реготали над власними дотепами на тему містичного матеріалізму лисенківців.