За декілька років Амосов доручив цьому ж працівникові написати критичні зауваги про статтю самого Амосова. Той запросив мене допомогти йому в математичній і філософській частині критики. Коли ми взялись вивчати статтю, то були вражені її кричущою неграмотністю. У кожній фразі була якась помилка — граматична, біологічна, математична або ж філософська. Але найдивовижніше було те, що в цілому у статті були цікаві й розумні ідеї. Ми назвали статтю Амосова «надійною системою з ненадійних елементів» (назва праці одного американського кібернетика).
На 5-му курсі постало питання про дипломну роботу. Я був знайомий з математиками Інституту фізіології. Вони запропонували мені тему «Математичні методи діагнозу психічних захворювань». Заступник завідувача Лабораторії математичного моделювання запропонував таку ідею. Я у дипломній роботі розроблю математичну модель утворення понять. Потім ми разом зробимо кібернетичну машину, яка створюватиме поняття. Потім він почне руйнувати ті чи інші ланки машини, щоб дослідити причини тих чи інших помилок у поняттях. Це й буде модель «психічно ненормального утворення понять». Порівнявши машинні захворювання з реальними, вдасться знайти механізм психічних хвороб. Я тоді майже нічого не розумів у кібернетиці, але фантастичність задуму мене вразила. Адже для того, щоб створити досить серйозну модель утворення понять, потрібна багаторічна праця цілого інституту.
Але тема мене зацікавила, і ми, троє математиків, подались у псих-лікарню ім. Павлова, щоб на власні очі побачити, як ставиться діагноз захворювання.
Нас зустрів професор Фрумкін, людина розумна й чесна. Він та ще декілька лікарів запропонували нам побути на засіданні комісії, яка встановлює діагноз.
Спочатку нам розповіли історію хвороби. Хвора, лікар-гінеколог, багато років працювала у цій же лікарні. Рік тому хворі жінки почали на неї скаржитись. Вони казали, що вона поводиться з ними цинічно, робить брудні сексуальні пропозиції і т. п. На ці скарги не звернули уваги, вважаючи їх за прояв маячні.
Але коли скарг ставало все більше, їх перевірили і виявили ще похмурішу картину, аніж та, що вимальовувалась зі скарг. У хворої, окрім сексуальної патології, — манія переслідування. Вона каже, що її сусіди — англійські шпигуни, які на завдання англійських імперіалістів підкидають їй у квартиру синіх клопів з довгими хвостами.
Загалом це дуже цікава тема — сюжет маячні хворих. Мені здавалось — ще до того, як я потрапив у психтюрму, — що в середньому маячня хворих відбиває суспільне свідоме й підсвідоме. Так, у середньовіччі маячня в основному стосувалась диявольських підступів, угод з дияволом і т. д. А у нас в країні, у наш час — підступи імперіалістів, сіоністів, ворогів народу, телепатія, радіонавіювання і тому подібне. Коли я потрапив у Дніпропетровськ, то на власні очі переконався у цьому. Безперечно, є і маячня, спільна для всіх країн і часів — насамперед усілякі сексуальні збочення.
Після того як ми ознайомились з історією хвороби, привели хвору. Виснажене обличчя, перелякана, розгублена.
Попросили її пояснити, чому вона перебуває у лікарні. Вона, жалібно посміхаючись, почала розповідати. Вона працювала у цій лікарні, потім здоров’я її погіршилось, і колеги вирішили, що їй треба відпочити. Навіть нам, математикам, було видно, що вона хоче ухилитись від питання, приховати від себе і від інших болючий для неї факт психічного захворювання (у нас в країні ставлення до психічно хворих з боку обивателя презирливе, і тому тим, хто захворів, психічно важко примиритися з тим, що вони потрапили у найбільш зневажену категорію людей — гірших за вбивць, розбещувачів дітей і т. д.).
На пряме запитання лікаря, чому її поклали саме у психлікарню, вона відповіла,’ що у санаторій потрапити складно, а колеги виявили свою доброту й допомогли влаштуватись у «Павловку» (так називають лікарню кияни). Лікар попросив хвору розповісти нам про її сусідів. Вона відгукнулась про сусідів дуже коротко і дуже добре. Ми перезирнулись (тільки у психушці я зрозумів, що хворі часто інтуїтивно відчувають, чого не можна говорити лікарям, щоб не дати фактів для діагнозу).