Цілком новим на тлі радянської літератури видався Паустовський. Від бойової романтики Горького я перейшов до романтики ліричної. Соціалістичний романтизм — явище більш художнє, ніж соціалістичний реалізм. Закони реалістичного мистецтва вимагають адекватного відображення дійсності. Реаліст може тільки вирізнити ті чи інші сторони дійсності, опустивши інші. На романтика не накладено таких жорстких вимог. Він вільний не лише вибирати з дійсності особливо яскраві явища й образи, але й може внести у них казку, легенду, належне замість реального. Соцреаліст зображає дійсність одномірно, підтасовує її під ідейний замисел. Він вносить у цю дійсність те, що їй невластиве. Одномірність і нереальність образів не лише спотворює дійсність, але й суперечить мові і реалістичним елементам твору. У романтика всі елементи твору піднесені понад буденністю життя. Логіка й пропорції ненатуральні, але відповідають законам правдоподібності, оскільки всі елементи узгоджуються між собою за певними правилами — правилами романтичного мистецтва. Узгодженість з реальністю є, але узгодженість не з усім життям, а лише з романтичними гранями, явищами у житті. Соцреалістам вдається написати більш чи менш художній твір, коли вони відображають героїчну дійсність («Як гартувалася сталь» М. Островського, «Молода гвардія» О. Фадєєва). Але в цьому випадку вони стають, по суті, на позиції романтизму. Не випадково Ленінові не сподобався перший твір соцреалізму — «Мати». Ленін дорікав Горькому за ідеалізацію інтелігенції. Слід було б додати — і робітників.
Після Паустовського настала черга Олександра Ґріна. Зрозуміліші стали позитиви й негативи Паустовського. У нього романтика книжна. Вдались йому лише кілька оповідань («Кошик з ялиновими шишками») і окремі шматки повістей (наприклад, легенда у «Золотій троянді»). В інших творах весь час те саме негармонійне поєднання елементів реальності з «вигадкою». Сутність художнього методу Ґріна ясно викладена у «Червоних вітрилах». У героя з’являється мрія, він чекає втілення цієї мрії-казки у життя, шукає в житті цю казку або ж створює її. «Кошик з ялиновими шишками» Паустовського — один з небагатьох творів, у якому авторові вдається наблизитись до Ґріна завдяки втіленню в оповіданні саме цього принципу.
Тематика у Ґріна та ж сама, що й у Ремарка: звичайні людські почуття і стосунки — основа життя. Обидва вони відштовхуються від того, що стоїть над людиною — ідеологія, держава, Бог.
Ґрін довго залишався кумиром радянської молоді. У багатьох містах створювались клуби «Червоні вітрила». Любов до Ґріна для більшості молоді означала перший, свідомий чи несвідомий, протест проти брехні «дорослих». Ґрін — це дитинство, чудом перенесене у життя дорослих.
Один з друзів подарував мені книжечку «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері. Цей твір залишився найближчим на все життя. Я перечитував його десятки разів і щоразу бачив нову думку, нове у сприйнятті життя. Досі деякі місця залишаються незрозумілі. Я, наприклад, можу сприйняти смутну красу відходу Маленького принца на свою планету, але перекласти цю красу на мову думки не можу. А може, й не треба цього робити…
Особливо глибокою мені здавалась і здається сцена, у якій Маленький принц приручає Лиса. За таким примітивним поняттям як «приручення» лежить надзвичайно глибока думка про психологію таких тонких людських стосунків як любов і дружба.
Другою ідеєю «Маленького принца», що дуже вплинула на мої погляди, було: головне — невагоме. Я зрозумів це як ствердження того, що треба шанобливо ставитись до нескінченності у всесвіті і до потенційної нескінченності духовного життя людини. Це не означає, що треба відмовлятись від створення раціоналістичних схем, моделей цієї нескінченності. Але ми повинні бути скромними й розуміти, що будь-які наші моделі — всього-на-всього грубі обрубки дійсності, наближення до істини, але не сама істина. Стикаючись з технічною інтелігенцією, я бачив, що величезні досягнення точних наук породили гординю у технічних спеціалістів: нашим формулам і нашим машинам все доступне, геть усіляку ідеологію, з допомогою математичних і технічних наук ми вирішимо всі світові проблеми. І справді, якщо людство не погубить саме себе, воно муситиме поставити свій подальший розвиток на якусь раціональну наукову базу. Але має при цьому зберегтися, і навіть більше, зрости роль таких «ірраціональних речей», як мораль і естетика. Маркс писав, що у майбутньому має розвиватись натуралістична наука про людину і людська наука про натуру, і що обидві ці науки мають злитись в одну науку.