Я бачу в цьому психоідеологічні початки його теперішньої позиції — брак культури, сліпота соціального протесту, невміння мислити діалектично, вульгарний матеріалізм.
Після того, як скинули Хрущова, я спробував повернути дружбу, адже факти тепер довели, що я мав рацію.
На жаль, К., визнавши політичні «помилки» Хрущова, залишився антисемітом. Він, щоправда, намагався протестувати проти буржуазії, навіть почав вивчати Гегеля, щоб збагнути філософські причини сталінізму-хрущовізму. У нього були неприємності з університетським парткомом, справа мало не дійшла до того, що його хотіли силоміць посадити у психушку. Але обійшлося, бо К. облишив філософствувати, займатись комсомольською роботою і став ще більшим юдофобом.
Останнє дуже важливе для того, щоб зрозуміли, як соціальний протест низів трансформується в апологетику ладу.
У мене був дуже розумний і чесний вчитель Н. Він постійно конфліктував з дирекцією школи. На 1965 рік у школі якось випадково зібралось багато вчителів-євреїв. Вони почали цькувати Н. і врешті-решт вижили його зі школи.
Коли я зустрівся з ним, він ненавидів євреїв лютою ненавистю. Я намагався нагадати йому, що він член партії, комуніст. Нічого не допомагало — «євреї винні у збоченнях влади». Я пригадав йому, що «єврейська зграя» у його школі цькувала й учительку російської мови,єврейку.
— Тільки за те, що вона зрадила єврейство й любить російську культуру. Я ж не звинувачую всіх євреїв. У мене є товариш-єврей, який також не любить одеських євреїв.
Я не буду описувати багаторічні суперечки з Н. про євреїв і владу. Все це таке знайоме для всіх, хто цікавився антисемітизмом.
Суперечки закінчились, як і з К., взаємним начіплюванням ярликів. Я дуже любив і люблю Н., але підтримувати попередні взаємини стало важко для обох.
Дочка Н. — М. також постраждала від «єврейської зграї»: у школі їй почали занижувати оцінки. Н. змушений був пригрозити «зграї» судом, колективним листом батьків у ЦК партії. Зграя відступила.
Через цей випадок М. також стала антисеміткою. Почались суперечки з нею: дуже щира, розумна дівчина, і мені хотілось її переконати.
Я намагався пояснити їй, чому утворилась «зграя», — духовна атмосфера у країні, вкрай низький моральний рівень освітніх чиновників, сталінські методи боротьби за тепле містечко. Знову нагадав про ту саму вчительку-єврейку. На відміну від батька-комуніста, комсомолка частково зрозуміла моє пояснення цього одного випадку, але згадала про хабарництво при вступі в Одеський медінститут:
— Тоді й твоя сестра не вступила в медінститут тільки тому, що бідна і неєврейка?
Я сказав їй, що й у неєврейському університеті відбувається те саме — туди важко вступити євреям і бідним.
М. розповіла про світову єврейську солідарність, корупцію, непатріотизм євреїв і таке інше. Я обережно спитав у неї, чи не чула вона про світову єврейську змову. Ні, не чула, але не виключає, що вона можлива.
Довелось розповісти про фальшивку російських фашистів — «Протоколи сіонських мудреців», де ця ідея розроблена детально.
Але навіть паралель з фашизмом не подіяла як слід: коли не антисемітська ідеологія, то юдофобські емоції у М. залишились.
Довелося звернутись до емоцій.
Під час нашої чергової дискусії М. сказала, що я нечесний і захищаю євреїв тому, що моя дружина напівєврейка.
У візочку заплакав мій маленький син. Я закричав на нього:
— Ах ти, жидівська морда! Знову пакості робиш російському народові! (М. — росіянка.) Жиденя пархате!
М. заплакала від образи — кому ж хочеться зізнаватись, що він близький до фашизму!..
Заспокоївшись, вона дорікнула мені за жорстокість до людей, за нечесні прийоми полеміки.
Я відповів, що з фашистами чемно розмовляти не можна, це я залишаю Сталіну, Хрущову і Брежнєву.
Проте наші суперечки все-таки змусили М. думати. Вона стала науковим працівником, зіткнулась з офіційним антисемітизмом і дещо зрозуміла. Махнувши рукою на євреїв і владу, заглибилась в науку, заховалась за чистоту фізичних формул.
Чи то у 61-му, чи то у 62-му році у «Літературній газеті» з’явився лист читача «Геть Муху-цокотуху». Автор листа доводить, що його дитина читала оцю саму «Муху-цокотуху». Батько вирішив перевірити, що читають на пораду вчителів діти, і… жахнувся. Вся країна бореться з мухами-переносниками інфекції. А в Чуковського муха — позитивний герой, і комар, що, як відомо, п’є людську кров і переносить малярію — також позитивний. Крім того, одруження мухи з комарем — одруження протиприродне. Автор натякав (хіба радянська людина може говорити про такі жахливі речі вголос, відверто?) на те, що діти, прочитавши таке, можуть навчитись чогось зовсім вже поганого.