Розмова тривала близько двох годин. Я помітив, що у мене дуже негарно тремтить палець і голос. Було неприємно, бо на рівні свідомості я був спокійний, впевнений у тому, що у них проти мене ніяких серйозних даних немає.
Нарешті мене перевели в інший кабінет і запитали про зарплату чиновникам і робітникам. Я зрозумів — лист у них. Палець одразу ж перестав тремтіти, голос зміцнів — лякає ж не так реальна загроза, як її невизначеність.
Я процитував Леніна про те, що потрібно, аби зарплата будь-якого чиновника була не вища, ніж середня зарплата робітника. Нікіфоров зауважив, що не все, що Ленін казав, правильно. З цією сміливою заявою працівника таємної поліції я, звичайно ж, погодився, але парирував тим, що Ленін наголосив на тому, що у питанні про державу ленінський принцип оплати чиновникам — найважливіша річ. Я пояснив, що це створює матеріальну гарантію проти погоні за чинами, теплими містечками, проти бюрократизації соціалістичної держави. Кагебіст розсміявся: «Але ж це наївно — жадати, щоб кухарка отримувала більше за міністра». Серце від утіхи стиснулось — ось зараз я видам цьому «охоронцеві соціалізму-ленінізму!..».
Я процитував слова Леніна: «Зниження оплати вищим державним чиновникам здається „просто“ вимогою наївного примітивного демократизму. Один із „засновників“ новітнього опортунізму, колишній соціал-демократ Ед. Берштейн не раз вправлявся у повторенні пошлих буржуазних насмішечок з „примітивного демократизму“».
І не втримався від насмішкуватого:
— Ось у яку сумнівну компанію ви потрапили.
Кагебіст не витримав і припинив вільну дискусію — поклав мого листа на стіл.
— Це ви писали?
— Так.
— Навіщо?
— Я думав послати його в ЦК.
— Тільки в ЦК?
— Ні, якби Нєдорослов вважав би, що це дурниця, то я думав розповсюдити листа серед студентської молоді.
— Навіщо?
— Я це пояснив у листі. Доки ви будете знущатися з народу, з ідеалів комунізму?
Звичайно, я не можу докладно пригадати усього діалогу. Я намагаюся тільки передати зміст аргументів з обох боків.
Нікіфоров перейшов до окремих фраз у листі.
— Про який розстріл робітничої демонстрації ви пишете?
— Про новочеркаський.
— Звідки ви про це знаєте?
— Мої знайомі туди їздили і знають про це від очевидців.
— Що саме вони розповідали?
— Підвищили по всій країні ціни на м’ясо. А на новочеркаських заводах зменшили оплату праці робітників. Вони вийшли на демонстрацію. Обком партії вислав проти робітників гарнізон. Начальник гарнізону зателефонував у Москву до Хрущова і запитав, чи можна не підкоритись обкому і не стріляти у демонстрантів. Хрущов наказав стріляти. Полковник застрелився сам. Солдати й офіцери відмовились стріляти. Тоді викликали солдатів-азіатів і кавказців. Вони розстріляли демонстрацію. Невдовзі після цього у місті відбулися арешти призвідців.
— Хто вам це розповів?
— Знайомі.
— Які?
— На це питання я не хочу відповідати.
— Ви ж математик. Як ви можете довіряти тому, що хтось сказав?
— Я не винний, що такі важливі події у пресі або не описуються, або фальсифікуються. У таких випадках я намагаюсь здобувати інформацію від різних людей, з різними поглядами. У мене немає часу і грошей, щоб поїхати у Новочеркаськ. Можливо, якісь із цих фактів я виклав неправильно, проте про сам факт розстрілу мирної демонстрації вся країна знає.
— Ну, ви все-таки подумайте — чи можна писати у ЦК, виходячи з неперевірених фактів?
— Я наполягаю на тому, що основний факт — розстріл — достовірний і що російські та українські солдати відмовились стріляти. А я тільки про це й писав у ЦК.
— Ось ви тут пишете про те, що немає свободи друку. Але ж ви знаєте, що преса у нас партійна, народна, і не може друкувати антирадянських статей.
— Ленін писав, що за соціалізму кожен вільний говорити й писати все, що йому заманеться, без найменшого обмеження свободи слова й друку.
— Ви, Леоніде Івановичу, книжок обпиталися. Ви вирвали одну фразу Леніна і не прочитали його статтю про партійність літератури.
Мені знов стало весело — і цю партію я виграв, і ось зараз кагебіст впаде на лопатки.
— Річ у тому, що я процитував вам слова саме з цієї статті.
— Як же це так? Та ж навіть сама назва статті свідчить про протилежні погляди Леніна.
— Ви не зрозуміли цієї статті. По-перше, Ленін писав, що будь-яка книжка, з будь-яким змістом є партійною, тобто в остаточному підсумку відбиває погляди тієї чи іншої групи, прошарку, класу, нації. По-друге, Ленін казав, що коли ти член компартії, то не можеш проповідувати у своїх книгах антикомуністичні погляди. Якщо ж ти не член партії, то у тебе є право писати, що хочеш. Це зафіксовано і в Конституції.