Після перевірки була проведена спільна профспілкова нарада нашої та їхньої лабораторії. Про висновки комісії нам не казали нічого.
На зборах обговорювались інтриги їхнього керівництва, усілякі підлості, які вони робили нам і амосовцям. Нас підтримали їхні рядові працівники.
На зборах був голова від партбюро інституту, людина явно не дурна і, здається, чесна. Наприкінці зборів він підсумував всі наші звинувачення і запропонував об’єднати лабораторії.
Потім сказав:
— Зараз проведемо закриті партійні збори. Комуністам залишитись.
Всі мало не розсміялись — залишились тільки ті, кого щойно громили (єдиний наш член партії давно вже перейшов в інший інститут; співробітники вмовляли мене вступити в партію, бо недобре, що в лабораторії немає жодного члена партії, але я відмовився).
Наш технік підійшов і подякував мені:
— Дякую, що зараз я не з ними.
Кія і Колесникова, а також парторга Бухаріна вигнали з лабораторії «за авантюризм у науці».
Я ближче зійшовся з декількома колишніми співробітниками Колесникова.
Один з них розповів мені про порядки, що в них панували.
Якось його викликали Колесников і Бухарін.
Колесников запитав: «Ось ти часто бачишся з цим жидом — X. Невже в тебе немає друзів серед росіян та українців?»
— А яке має значення його національність? Він цікавий учений.
— Євреї в науці завжди працюють тільки на себе. Наприклад, навіть у Ейнштейна не було своєї наукової школи. А Ландау?
Парторг тільки підтакував.
Колесников після війни служив у військах НКВД і брав участь у боротьбі з бандерівцями (у нас в країні офіційна пропаганда не розрізняє різних течій національного партизанського руху в Україні. Бандерівцями називають і тих, хто був з фашистами, і тих, хто боровся з фашистами, і тих, хто ні з ким не боровся і нікого не підтримував, зокрема, радянську владу).
П’яний, він розповідав про методи боротьби НКВД. Ось їм дали список партизанів певної місцевості. Вони вдираються у хату й питають:
— Іван вдома?
— Ні. Я брат його…
Брата розстрілюють, а в списку проти Івана ставлять хрестик — знищили ворога.
Бували випадки, коли «Івана» знищували по 3–4 рази.
Найпарадоксальніше, що цей Колесников зневажав радянську владу, комуністичну ідеологію, «бидло» — робітників і селян. Та жив він за своїм улюбленим прислів’ям: з вовками жити, по-вовчому вити.
Мій шеф, Антономов, людина певною мірою чесна, намагався переконати Колесникова, що методи його боротьби з конкурентами в науці не зовсім чистоплотні. Він завжди відповідав йому цим прислів’ям.
Незадовго до свого арешту я дізнався, що Колесников добре влаштувався в одному з біологічних інститутів, а Кій перейшов в інший відділ нашого інституту. Бо ж вони — вірні генеральній лінії партії люди.
У мене назбиралося багато спостережень про моральне обличчя вчених. Більшість з них і розумніші, і чесніші, ніж Колесников. Мені не хотілось би очорнювати радянську інтелігенцію. Але не випадково серед академіків не знайшлось нікого, хто підтримав би Сахарова, серед письменників — Солженіцина.
За останній час в Радянському Союзі серед інтелігенції зростає тенденція не брати участі в злочинствах держави. Чесні, мислячі вчені намагаються не брехати в науці, не допомагати розвиватись військовій промисловості. Чесні педагоги воліють викладати точні науки: там не треба брехати.
Моя дружина з цих же міркувань залюбки перейшла з Кабінету дошкільного виховання в Кабінет ігор та іграшок, тому що, здавалось, тут не буде брехні. Шахи і ляльки — поза ідеологією.
Але…
Солженіцин закликав «жити не брехнею». Цей принцип — один з принципів демократичного руху. Але у нашій Батьківщині майже неможливо дотримуватись цього принципу, жити згідно з ним практично.
Коли Таня вивчила теорію ігрового виховання і практику його в дитячих садках, то переконалась, що й іграми можна брехати.
Донедавна одним з принципів радянської педагогіки було обмеження військових іграшок: гвинтівок, танків, гармат і т. д. Але потім почали проповідувати «військово-патріотичне виховання», запроваджувати його не тільки в школі на уроках, а й проводити через ігри, іграшки. Для радянських ідеологів патріотизм став мало що не синонімом мілітаризму.
Проводять військові ігри «Зірниця» у всій країні і висміюють в той же час мілітаризацію шкіл в Китаї, численні військові іграшки в США.
Старі педагоги за інерцією бракують військові іграшки. Їх сварять за консерватизм, неправильне уявлення про виховання грою.