Маленьким дітям постійно підсовують «ідейно» насичені ігри: «Широка страна моя родная», «Жовтнева революція», «Герої війни». Розумні педагоги намагаються пояснити, що дітям такого маленького віку майже всі «ідеї» нецікаві і складні, що треба закладати елементи людської моралі, логіки, естетики, і тільки на цій базі вже можна в школі навчати історії країни, світу, говорити про ті чи інші політичні ідеї. Але такі висловлювання здаються владі ознакою в кращому випадку ідейної незрілості.
Неспроможність «жити не брехнею» приводить більшість до думки про втечу — у ліс, у село, за кордон, до Бога — кудись якомога далі з царства брехні, страху, ідіотизму.
Ця мрія радянського інтелігента висловлена у «Викупленні» Даніеля:
«„Ах, забыть бы все, что было — не было“, уйти, убежать за кибиткой кочевой […] Ах, мечта,.милая сердцу! […]»
Ох, мріє, мила серцю! Ось так і зірвався би з місця російський інтелігент, ось так і пішов би, здіймаючи порох, лаковими чобітками, зморщеними у гармошку! Ох, Стеші, Груші й Параші! Не забути передплатити Еренбурга, холодильник за три дні купити треба — знову гроші позичати…
Мишко майже плакав під гітару. Всі усміхалися сором’язливо й збентежено. А справді гарно було б — а куди дінешся? Навколо профорги, парторги, мосторги — ех!
У газеті «Известия» якось надрукували статтю про Електрона Павловича. Цей Електрон Павлович переїхав з європейської частини Союзу кудись у тайгу, щоб заховатись від цивілізації. Три — чотири місяці на рік він бродив по тайзі і стріляв хутрових звірів. Потім продавав хутро, оселявся у якоїсь удовички, брав з бібліотеки книжки і жив рослинним життям. Кореспондент газети, вислухавши сповідь Електрона Павловича, намагався довести аморальність його способу життя.
— Чому ви так мало працюєте?
— А мені багато не треба.
— Але ж у вдовички можуть бути діти від вас!..
— А я їй чесно кажу, що женитись не збираюсь, тому діти — її власна справа, хоче — будуть, не хоче — не будуть.
— Але ж вона сама їх не виростить! Доведеться державі взяти на себе їхнє виховання! Значить, ваші діти будуть виховуватись на гроші трудящих!..
Що відповів Електрон Павлович, не пам’ятаю.
Другим доказом кореспондента було те, що, мовляв, держава захищає кордони, а отже, й Електрона Павловича. Кореспондент твердив, що Електрон Павлович на це питання не зміг відповісти.
Коли з’явилась ця стаття, ми ще не помічали інтелігентської тенденції «тікати». І нам видавалось, що кореспондент «Известий» має рацію. Але на наших очах «втікачів» ставало все більше, та й у нас самих з’явилось бажання «тікати». Але куди?
Я хотів «утекти», заховатись у науку й філософію.
Після китайських точок мене перекинули вивчати криву руху цукру в крові. Наші біологи зібрали найрізноманітніші гіпотези про роботу печінки, підшлункової залози, нирок та інших частин тіла, пов’язаних із системою регуляції цукру в крові. Склали модель — спочатку на пальцях, у формі креслення, потім написали у вигляді математичних рівнянь. Треба було перевірити, чи відбивають ці рівняння, те як організм працює насправді. Для цього наші біологи «пили кров» (так вони висловлювались) з кроликів, креслили графіки, а математики на спеціальній аналоговій машині записували свої рівняння, а потім, на око маніпулюючи різними електронними схемами, отримували на екрані осцилографа криву, схожу на ту, що отримали біологи. Це й називалось моделюванням. Спершу мені здавалось, що це і є наука. Але що далі, то все більше розчаровувався. Виявилось, що машина дає змогу підтвердити правильність протилежних гіпотез роботи біологічних систем — досить підшукати відповідні параметри машини.
А потім найголовніше: наприкінці кожної своєї статті ми обіцяли, що медики зможуть лікувати діабет не наосліп, а точними математичними методами. Але поступово ми переконувались, що наші моделі ніяк не стосуються практики медицини.
Діабет лікують, виходячи з теоретичних біологічних уявлень про цукровий баланс в організмі або емпірично, на досвіді лікарів-практиків.
Ми ж — у кращому випадку — відтворювали теорії біологів формально. Якщо ці теорії гарні, то й наші формули (у кращому випадку) гарні, якщо теорії погані, то й моделі наші нікуди не годяться. А біологія зараз досі багато в чому тільки стає наукою. Якщо не вивчено зміст, то що відбивають формули? Ленін писав про «математичний ідеалізм», коли за формулами зникає матерія. Цей «математичний ідеалізм» пронизує біокібернетику в СРСР (та й не лише біо).