Кібернетика все більше перетворюється на «словесність». З’являється безліч білякібернетичних наук. Філософ Копнін якось в’їдливо сказав: «Бракує ще тільки валізології». Всезагальна ідеологічна брехня вливається у «кіберіаду». Мрія про Бога у багатьох чомусь трансформується у «математично-фізично-технократичну» примітивну міфологію і магію, віру в «чарівний прутик», кібернетичну магію формул, машин і заклинань.
Захоплення йогами і парапсихологією — це тільки крайній прояв мрії про «наукову містику». І навіть не зовсім крайній: з’явились уфісти (УФО, НЛО, або ж невпізнані літаючі об’єкти). Із запізненням (ми завжди відстаємо від моди) з’явились вони і в СРСР. З найвидатнішими «вченими-уфістами» я зустрічався. Цікаво, як прагнуть чудес навіть розумні люди, як це прагнення блокує науковий скепсис, обережність, логіку факту й висновку. Особливо багато уфістів серед… математиків, фізиків та астрономів, тобто людей «точного» мислення.
Одного разу до мене прийшов фізик, за сумісництвом парапсихолог і уфіст.
— Є шанси телепатично зв’язатися з літаючою тарілкою. Вони давно вже спостерігають за землянами і, очевидно, самі не хочуть втручатись у нашу історію. Ти розумієшся на політиці, ми тебе з ними зв’яжемо, і ти від імені Землі поговориш з ними.
Я з серйозним виглядом відповів:
— Передайте їм, щоб вони магнітними променями прикінчили охоронців у таборах і в тюрмах.
— Це ідея! Але вони, мабуть, гуманні і на таке не підуть.
— Добре, я подумаю. Може, хай просто присплять вертухаїв.
Смішно? Не дуже, бо мислення спрямоване туди ж навіть у академіків-кібернетиків, наприклад, у академіка Глушкова. Він проповідує ідею створення єдиної всесоюзної АСУ (Автоматична система управління). Машини замінять дурний уряд — ось підтекст цієї ідеї. Ще глибше — я, Глушков, буду правити соціалістичною, тобто кібернетичною державою. Досить вже ідіотів — вождів народу.
Глушков вважає (щиро, здається) себе за марксиста. І не розуміє абеткової істини: є економічні, історичні закони, є класи, соціальні групи, є психоідеологія цих груп та індивідів, є безліч інших «базових» і «надбудовних» факторів, і вони, а не розум добродіїв кібернетиків, вирішують долю суспільства. АСУ підкорятиметься не тільки розумові технократів, але й їхнім пристрастям, їхнім логічним прорахункам. АСУ буде плювати на конкретних, живих людей, а ті, в свою чергу, будуть дурити АСУ, страждати від АСУ, а може, й бунтувати проти неї, якщо кібернетично-соціалістичний рай стане надто вже пекельним.
«Кібернетичний» міф все більше витісняє у СРСР міф «соціалістичного раю». Прогрес це чи ні? Поклонялись каменям, потім предкам і тваринам, потім Афродітам і Зевсам, нарешті, Христу. Прийшли до висновку, що не треба поклонятись — і почали поклонятись прогресові, робітничому класові, вождям. Тепер — формулам, машинам. Спочатку було сходження догори — до Христа, далі сходження донизу — до «наукового язичництва», магії. Не випадково поклоніння формулам нерідко переплітається з традиційним окультизмом, що черпає ідеї із давньої магії, кабали й тому подібне.
Якось ми з дружиною познайомилися з професором ботаніки Клоковим. Привабило його парадоксальне мислення. Марксизм він відносив до розряду містики (до інших видів містики професор ставився радше позитивно). Діалектику пропонував замінити на поліалектику.
Я намагався з’ясувати, що означає термін оцей, але Клоков відповідав метафорами.
У ті часи постало питання про існування генетики в СРСР, і я запитав у Клокова, як він ставиться до лисенковізму.
— А що це таке?
— Напрям у ботаніці.
— Такого я не знаю.
Після моїх нагадувань «жартун» пригадав:
— Я не психіатр. Це якась хвороба, я на цьому не розуміюсь. От недавно в Академії наук захищав дисертацію один ботанік. Після його доповіді я пояснив тим, хто прийшов, що вивчав свого часу чорну й білу магію і вважаю, що доповідач справді сказав щось нове, але не в ботаніці, а в магії.
На початку наших суперечок ми з Танею тільки почали «пізнавати» історію радянської науки, тому професорові парадокси нас розважали.
Професор любив розповідати анекдоти з лисенківської практики, розмірковувати про важливість введення категорії мети у фізику, критикувати Ейнштейна з позицій теософії. Він непогано знав українську історію, поезію і прозу. Після зустрічі з ним я познайомився з деякими київськими теософами. Серед безглуздих теософсько-йогічних постатей цікаво було бачити й слухати мислячих, глибоких людей. Їх було небагато — розумних, але вони були спонукою для міркувань про проблеми, до того мені невідомі.