Захоплення абсурдом, літературним модерном, зрозуміло, поєднувалось із захопленням сюрреалізмом й абстрактним живописом.
Мені особисто сюрреалізм подобався мало через мою надмірно раціональну свідомість, але Лінке й Шагал просто заворожували — такі вони були близькі.
У Лінке «Покрівлі кричать», крик муки поляків підчас війни, переданий через крик зруйнованих варшавських будинків.
У Шагала — непесимістичний сюрреалізм, і тому Шаґал також став духовною опорою.
Абстракціонізму я не сприймав. Коли щось і подобається, то на суто сенсорному, недуховному рівні, як подобаються відблиски сонця на листі, на воді, як подобається химерне коріння дерев.
Скептицизм і нігілізм, що зростали, відчай, призвели до того, що любов до Євангелія перейшла на Екклезіаста, а потім на Одкровення святого Йоана. До останнього, щоправда, цікавість була недовгочасна — щось вже патологічне бачилось мені в ньому тоді.
Врятувало мене від цілковитого занурення душі в апокаліптичне бачення світу, від цинізму і нігілізму те, що мені, вдалося нарешті знайти тему, що пов’язувала мої філософські й математичні зацікавлення.
Якось на семінарі Антономов розповідав про критерії самоорганізації, які запропонував американський кібернетик Ферстер. Антономов розвинув ці ідеї. Виступив я і сказав про надмірний схематизм, формалізм, беззмістовність запропонованих критеріїв. Підчас полеміки довелось висунути свою програму досліджень організації, своє визначення організації. Вихідною для мене була теза, що коли хоча б елементи філософії можна розвинути до рівня науки, то така філософія має право на існування. Інакше це схоластика, а не філософія.
Дискусія з Антономовим тривала з місяць. І поступово мені вдалося сформулювати свої основні тези про організацію та інформацію.
Основним недоліком багатьох кібернетичних теорій є те, що догори ногами стоїть співвідношення математичної і змістової частин теорії. «Нормальні» природничі науки рухались від опису до змістової теорії явища, і тільки при досить розвинутій змістовій теорії з’являлась формалізація, математизація теорії, яка у свою чергу дозволяла поглиблювати уявлення про явище.
Математична теорія інформації була розроблена на основі технічних систем зв’язку і описує в основному кількісний аспект інформаційних процесів. Я не бачив, щоб жодне застосування теорії інформації для вивчення живих систем дало якісь плоди.
Пов’язавши поняття інформації й організації, спираючись на теорію відображення, на яку натякнув Дідро й трохи розвинув Ленін, а потім філософи-кібернетики, мені вдалося подивитись на інформаційні процеси під іншим кутом зору.
Після наших філософських суперечок мені вдалося трохи формалізувати, математизувати частину своїх філософських ідей про організацію та інформацію. Вдалось, зокрема, вивести нову формулу кількості інформації, що за змістом принципово відрізнялась від класичної, але в суто математичному аспекті виявлялась її узагальненням.
Виходячи з цієї формули, вдалося математизувати ще ряд змістових моделей організації та інформаційних процесів.
Антономов дуже зацікавився моєю роботою, бо тематика його зацікавлень була близька до моїх.
Домовились удвох написати напівфілософську, напівматематичну роботу з теорії організації й інформації (обидві теорії зіллялись в нас у щось цілісне).
Якраз у той час я познайомився з генетиком Маліновським, сином філософа Олександра Богданова. Між іншим, він розповів про книгу Богданова «Тектологія…» Виявилось, що після революції Богданов розвивав «Всезагальну організаційну науку, або ж тектологію». Минув майже рік, поки вдалося дістати цю книжку. Філософська частина ме.ні не сподобалась, бо була надто механістична.
Але зате Богданов передбачив деякі постулати кібернетики. Дещо здалось важливим і для моєї роботи.
І ще один важливий для себе висновок зробив я з його книги. Якщо філософ досить оригінальний і розумний, то якою б далекою не була від тебе його філософія, завжди можна знайти в ній те, що стане поштовхом для власної думки.
Очевидно, я розпитував Маліновського про дружбу-ворожнечу Богданова з Леніним. Запам’яталась деталь. «Батько завжди дивувався ось з чого. І в шахах, і в політиці Ленін програвав, коли ситуація була детермінована, й можна було знайти оптимальну логічну розв’язку. В хаотичній ситуації, ймовірнісній, в тактиці — вигравав». Уже на Заході, коли я вивчав нацистсько-фашистські зародки в самому ленінізмі, побачив у фантастиці Богданова Леніна, «Денні», і ті самі зародки у… марсіанських комуністів.