Одна знайома призналася мені, що вона п’ять років страждає від того, що її чоловік не може… їй було так соромно, що вона не могла пояснити. Обережно розпитавши її, я довідався, що вона навіть не знає про статевий акт. Коли вона нарешті зрозуміла свою родинну драму, я порадив їй або примусити чоловіка вилікуватись, або зрадити його, або розлучитись з ним. «Але він такий розумний і чистий, — вигукнула вона. — Він подумає, що я гидка й брудна».
— Не Такий він уже розумний і чистий, якщо не потурбувався про тебе і не прочитав хоча б відповідних книжок, — відповів я. (Але такі книжки тоді було майже неможливо дістати. Дозволялось писати тільки про платонічну «любов і дружбу».) — Ти нормальна жінка з нормальними потребами. Ми обоє науковці і могли б обговорити цю проблему з твоїм чоловіком з наукового погляду.
Трагедія революції залишила у суспільстві глибокі сліди, і майже в кожній родині я бачив сексуальну, вікову, професійну, кримінальну або алкогольну драму. Багато людей, не конче близьких знайомих, відкривали мені інтимні трагедії. Навіть дівчата, які соромились говорити про свої проблеми з подругами, зі мною були відверті. Господи, скільки істеричок, неврастенічок і дуреп! Але чоловіки ще гірші. Якщо жінка міщанка, то вона дурепа. Проте у чоловіків більше фальшу в їхній гонитві за «гарним життям» і більше брешуть і собі, й іншим. Типова родинна драма: він у подушку проклинає радянську владу, але пояснює, що на його плечах дружина й діти. Вона зневажає його за боягузтво і мріє про відважного принца. У радянському суспільстві Єва частіше незадоволена Адамом і своїм життям, чи воно сите, чи вбоге. Коли вона падає, то падає нижче, ніж Адам, і її статеве життя брудніше й більш рафіноване порівняно до бруду, що на його поверхні. Проте, коли жінка усвідомлює себе як людину, вона швидше позбавляється ілюзій гордині, брехні.
Родинні драми чомусь завжди виростали з або перетворювались на сексуальні. Я довго не міг зрозуміти, в чому річ. Очі мені відкрив Б., алкоголік, який смертельно боявся жінок. Почалися п’яні одкровення про Фройда і продимлені пісні Булата Окуджави. І Фройд, і Окуджава були настільки пов’язані з п’яною маячнею Б., що вони стали мені осоружні. Я почав сприймати Окуджавин світлий, чудовий смуток як духовний розклад, радянський декаданс. Навіть магнітофон став огидний.
Я прочитав Фройда, щоб зрозуміти драму Б., але збагнув небагато. У дитинстві Б. усвідомив, що з суто фізіологічних причин жінки для нього недоступні. Його шкільні друзі також довідались і сміялися з нього. Йому довелося змінити школу і приховувати свою ваду від товаришів і рідних. Але глузування звучало в душі. Б. почав усе більше пити. Як це завжди буває, пиятика тільки посилила першопричину. Утворилось замкнене коло, в якому причини й наслідки злилися в одне ціле. Я спробував розірвати це коло, відшукавши найслабшу ланку, і вмовив Б. поїхати до санаторію, щоб вилікуватись від алкоголізму. Там він зіткнувся із грубістю лікарів і кпинами хворих. Він утік. А до мене ставився з ненавистю, страхом і надією, які стали новими ланками у ланцюзі. Знайома вирішила розірвати коло в іншому місці, довівши Б., що він потрібен жінкам. Вийшло ще гірше.
З іншими «зонами мовчання» в мене був пов’язаний один кумедний випадок.
Одного разу мені зателефонували з парткому і попросили зайти до них і розповісти про семінар, яким я керував.
Я подумав, що хтось доніс про мої «методи» пропагандиста.
У парткомі запитали, чому ми проводимо семінар не за загальним планом. Я пояснив, що не можна ж щороку розглядати одні й ті самі проблеми: це відштовхує від семінару.
Стандартні теми ми вивчали в інститутах, на семінарах попередніх років.
Саме через це я вибрав теми, які, по суті, не вивчаються, але цікаві для вчених — проблеми етики й естетики: «…адже ж ми боремось за всебічний розвиток людей».
Остання демагогічна фраза заспокоїла партійних наглядачів за ідеологією.