Потрібно між паствою і віровчителем поставити спеціалістів з витлумачення премудрості, недоступної простолюду. Інтерпретатори-богослови або пропагандисти, філософи і секретарі з ідеології, політруки, маніпулюючи священним текстом, без зусиль скажуть, що з любові до ближнього треба його палити на вогнищі, а «змичка робітників і селян» означає насильне перетворення селянина на колективізованого кріпака, переслідування уніатів і баптистів — свободу совісті, антисемітизм і депортація народів — інтернаціоналізм, двічі по два — що завгодно і т. д. і т. д.
Читаючи про ідолів у Солженіцина, бачиш, що все це вже було — у Толстого, у Бекона, а далі, в глибинах історії, — міфи, що затуманюють очі, спотворюють досвід.
«Істина має бути конкретна» — цей догмат марксизму з допомогою метафізичної «діалектики» перетворено на схоластичний. Сьогодні це відмова від якогось принципу марксизму («дійсність змінилась»), завтра ж — ігнорування факту, бо він заперечує «генеральну лінію партії».
Всезагальна брехня використовує правду і брехню, абсолютне і відносне, Геній Маркса і нікчемність Хрущова, щирість молоді і корисливість буржуа, всі пороки й чесноти людей. А над і під усім цим — страх. «В сірих хмарах — нависле небо страху».
Держава брехні, страху, дрібнобуржуазної вигоди — логічний розвиток татаро-монгольського іга, прогресивних параноїків Івана Грозного й Петра Великого, одержавленої церкви, автократії, опричнини.
Після «Ракового корпусу» прочитали «Великодній хресний хід» і «Крихітні оповідання».
Тут відкрився майже не побачений в «Раковому корпусі» бік думки Солженіцина — християнство.
І воно виявило себе навіть у мові — у слові і в побудові фраз. Фальш слова подоланий словами і зворотами, що відійшли, здавалось би, назавжди. Притчевість стала ще більш усвідомленою.
«Воістину: обернуться коли-небудь і розтопчуть нас всіх!» — це про хуліганів-атеїстів.
І наскільки все знову точно, натуралістично…
Ми зовсім нещодавно, перед тим, як прочитали оповідання, бачили з дружиною хресний хід у Києві, біля Володимирського собору, — Ще гидкіші картини знущання молодих хуліганів над віруючими.
А якось ще раніше я потрапив на збори баптистів, здається, прокоф’ївців.
Один з працівників лабораторії, Н., розповів про свою нову знайому, баптистку. Він зневажливо відкидав християнство, щоб показати, як він знає істинну філософію. А вона почала напам’ять читати йому Маркса — такого, про якого він і не чув, — все «немарксистське».
— І все говорить мені про молодого Маркса. Як ти думаєш, бреше чи не бреше в цитатах?
Я підтвердив достовірність цитат (така вже духовна атмосфера в країні, що й вороги Маркса не можуть обійтися без «цитаток», священних текстів «Капіталу»).
Н. сказав, що баптистка запросила його на богослужіння в лісі, за Дарницею.
Я поїхав. Мені до цього випадку думалось, що сектанти — темні, забиті люди, більш неграмотні, аніж віруючі офіційної, православної церкви. А тут раптом Маркс, та ще молодий, про якого й не всі офіційні філософи знають, і що ще дивовижніше — розуміння цього, набагато складнішого Маркса (хоча б через рештки геґелівсько-феєрбахівської мови).
Вийшов з електрички і, ледве зайшовши глибше в ліс, побачив міліцію, що залягла в кущах.
Але куди йти далі? Десь поблизу, якщо міліція тут. Почув спів.
Підійшов. Сила людей — прості селянські обличчя, немовлята на руках. Промайнуть і тонкі інтелігентні риси. Не видно пісної благо-видності, немає також такого типового виразу забитості.
На деревах плакати — якісь релігійні фрази.
Співають. Здивувало, що мелодії світські, навіть із знайомих радянських пісень. У словах нічого особливого, знайомі християнські ідеї про любо$, братерство, спочуття.
Трохи віддалік гурт молоді. Сміються, курять. Підійшов до них: хотілось курити, а баптисти не курять.
Прислухався до розмови:
— У них тут має бути викладач з Політехнічного (один з найбільших в Україні вузів). Ховається…
Мат спокійним голосом. Серед молоді — дівчата. Я інстинктивно здригнувся: мат при дівчатах. Але дівчата, мабуть, не почули.
Один з гурту — сивий, з інтелігентним нервовим обличчям. До нього звертаються на «Ви», але сам він тримається по-простацьки. З розмови починаю розуміти, що це студенти на чолі з викладачем. Мабуть, на доручення обкому.
Викладач грайливо:
— Не курять, не п’ють, і взагалі… Нудно. Ось є секти, там одразу після молитви — по кущах парочками. Ось туди б я й вступив.