Щоб описати всі враження, треба возити за собою кілька писарів і центнер паперу! А щоб вивчити більш докладно тваринний і рослинний світ джунглів, потрібно ще чоловік десять!.. Працюю старанно і натхненно. Але хіба сам можу охопити колекціонуванням усе гідне уваги? В найкращому разі відберу лише найцінніше і надішлю до Будапешта. Для відвідувачів будапештського музею ці експонати будуть відкриттям прекрасного і водночас суворого, жорстокого світу джунглів. Свідомість цього дає мені моральну втіху.
А злива не вщухає. Здається, вже й думки і ці записи теж пахнуть дощем. Усе мокре. Мушу час від часу переглядати зібрані колекції, щоб. бува, не завелась на них пліснява. Особливо швидко пліснявіють сирі шкури, комахи, товсті нічні метелики.
З шипінням горить серед темної ночі карбідний ліхтар. А дощ іде. В часі, хоч у мене й немає годинника, орієнтуюсь добре. Тепер близько десятої години. Знову сідаю за щоденник. Писати — для мене дуже приємне заняття. Я знову переживаю боротьбу, яку доводилось вести з джунглями вдень.
Підсмажена риба так і залишається мрією… Повечеряв лише чорною кавою. Сьогодні теж пробував порибалити з човна. Перед тим як закинути гачок з принадою, довелось вичерпати куєю воду з човна. Потім закинув гачок з наживкою — зерном фариньї. Минула хвилина, п'ять… чверть години… Я витяг з води гачок без принади. Вудка в мене проста — метровий гнучкий прут, до якого прив'язана волосінь і гачок. Поплавка немає. На річці Тапажос і скрізь по Амазонці рибу ловлять без поплавка. Я цього навчився в кабоклу. Настромивши на гачок зернятко фарииьї, знову закинув волосінь у воду. Проте даремно. До вечора перенизав на гачок цілу жменю фариньї, але не вловив жодної риби!.. Мокрий, як курка, повернувся додому.
Після чорної кави розкрив банку з банановим повидлом. На цей час погода несподівано змінилася. Злива раптом ущухла. Повітря важке, тепле, насичене вологою. Казанок міцної чорної кави додав сили. Чорна кава бадьорить людину, допомагає розвіяти нудьгу, тугу.
Як я сказав? Розвіяти тугу? Слова «туга» ще ніколи не вживав у джунглях. Отже, і тут буває туга? Виходить, буває… Особливо туга за батьківщиною. В уяві переді мною, немов алмазне поле, сяє засніжений край, іскряться розмальовані морозом шибки. В цю мить немов відчуваю приємне тепло від грубки у затишній кімнаті.. Може, саме зараз там, в Угорщині, з неба повільно падають мільярди сніжинок, застилаючи усе велетенським білим покривалом. На засніжених стіжках соломи, на кукурудзинні, на кошарах сидять зграї голодного вороння. В степу панує зимова тиша. І тут теж тиша… Але там її порушує каркання ворон, а тут — шум краплин, що спадають з рослин на гниле листя. В Угорщині зима підходить до кінця, а тут починається тропічна зима — сезон дощів. Приємно в цю тропічну ніч згадувати батьківщину.
Вранці, надівши чорний плащ, я з рушницею вирушив у джунглі. В лісі все мокре. Досить доторкнутися до гілки, як за комір стікає вода. Криси капелюха промокли і обвисли. Добре, що хоч плащ не промокає. Вода стікає з плаща по шкіряних гамашах прямо в гумові черевики. З водою туди попадає і лісове сміття, В джунглях темно. Коли натрапляю на сліди колишньої стежки, що веде від одного до другого каучукового дерева, — стає веселіше. Хто і коли вторував цю стежку, невідомо.
Темно-коричневе листя, яким вкрита земля, мокре і напівгниле в цій вічній півтемряві. Шар його не дуже товстий, сантиметрів сім-вісім, а під ним уже починається гумус. Скрізь вода. Вона капає з дерев. Крім звуку крапель, не чути більш нічого, навіть власних кроків. Банка наповнюється все новими и новими відомими й невідомими екземплярами комах. Метеликів ще не зустрічав — видно, в мокрому лісі їм важко літати. Навколо тиша, але я всім єством відчуваю, що джунглі живуть.
Повільно пробираюся вперед по стежці, яка схожа серед зеленої гущавини на ущелину. Мокра жива стіна лісу чіпляється за мене, гойдається наді мною. Часто доводиться з допомогою терка до прорубувати шлях серед ліан. Черевики з сирої гуми, зроблені в джунглях на річці Жатапу, вже дуже благенькі. Ноги пітніють у цьому взутті, до того ж воно ще й пропускає воду. Щоразу, коли набирається повно води й різного сміття, доводиться роззуватись і вивертати черевики. Чорний плащ теж незручний, бо не пропускає випарів тіла. Отже, почуваю себе, як той циган у лазні. По лобі і щоках тече піт. Майка, піддягнута під сорочку, аж прилипає до спини.