Джунглі по обох берегах струмка, сутінки непрохідних хащів, сплетення ліан, загадкова мовчазність і справді справляють дуже гнітюче враження.
Незабаром починає смеркати.
— Сеньйоре! Треба зупинитись і пошукати місце для ночівлі, бо темрява може застати нас зненацька, — вперше обзивається Абелардо відтоді, як ми пливемо цим струмком.
— Гаразд, звертай до берега!
Я допомагаю веслувати, і ніс човна врізається в густі зарослі.
Абелардо з допомогою теркадо енергійно прокладає шлях у хащах. Він обрубує гілля, розсікає ліани, виткі рослини. Утворюється досить широкий коридор, яким наш човен поступово просувається вперед.
Незабаром ми причалюємо до розмитого водою берега.
Надвечірнє сонце ледве пробивається крізь густі хмари. Над джунглями ще тільки сутеніє, а під деревами вже темно. Ліс такий густий, що здається, ніби над головою нависає чорна стеля. Внизу земля вкрита опалим листям — ні трави, ні моху тут немає. Сумний і грізний цей ліс.
Абелардо неспокійно оглядається навколо. Він у гіршому становищі, ніж я. Адже в мене є гамак, сітка від комарів, а в нього немає. Доведеться йому ночувати в човні, під навісом. Я співчуваю йому, бо сам дві ночі «насолоджувався» таким відпочинком.
А комарі вже почали свою сатанинську симфонію, завдаючи нам мук і страждань. Вони не знають, що в людини є руки, і тому спокійно сідають на нас Цілими десятками вбиваємо їх одним ударом, але від цього армія ненажерливих кровопивців не зменшується.
Швиденько розкладаємо багаття. Це трохи полегшує нашу долю.
Абелардо дістає з човна все потрібне для вечері. Зваривши юшку, смачно повечеряли нею та фариньєю.
Навколо густа темрява. Єдине джерело світла — жарини в багатті. Абелардо кинув на вогонь два оберемки хмизу, і через хвилину заклубочив густий задушливий дим. Хто знає, що краще: годувати своєю кров'ю комарів чи задихатися від диму? Мабуть, Абелардо теж стоїть перед такою дилемою, бо його крута лайка по-португальськи лунає на весь ліс…
— Сеньйоре, ви й завтра збираєтеся тут ночувати? — почув я його хриплуватий голос із густого диму, хоч самого Абелардо не бачив.
— Еге, тут! — відповідаю коротко. — Хочу оглянути джунглі і пополювати.
— Ну, сеньйоре! Тоді ці комарі вип'ють нашу кров до останньої краплини. Краще потрапити до рук поліції і сісти на тридцять років у тюрму, ніж терпіти знущання цих ненажер, — заперечує Абелардо, з усієї сили ляскаючи по собі і струшуючи десятки вбитих комарів.
Мені жаль Абелардо, і я запропонував йому спати разом в одному гамаку. Це, правда, не дуже зручно! Доведеться лягти головами в різні боки. Так сплять у лісових хатках бразільські подружжя, якщо їм бракує коштів, щоб придбати два гамаки…
Швидко вкладаємося спати. Гамак рипить від подвійного тягаря. Кілька комарів бринять під сіткою. Але з ними вмить розправляємося. Абелардо задоволений. Він солодко простягається в гамаку, притискаючи до мого вуха мозолі лівої ноги, яка спочиває на моєму лівому плечі. На щастя, в цих краях людина не дуже вибаглива — можна стерпіти на вухах і чужі мозолі… Так і засинаємо.
Під гамаком лежать наші рушниці. Одна іржава, стара, їй років тридцять. На її совісті людське життя. Але вона мирно лежить поряд з другою, як і хазяїн її поруч зі мною.
За ніч прокидаюся разів п'ятдесят, спина затерпла, але повернутися на другий бік не можу. Тепер тільки розумію, які неймовірні злидні можуть змусити двох людей спати в одному гамаку. Мозолясті ноги Абелардо цілу ніч дряпали мою щоку… Ніч темна, як те підземелля, а під сіткою така задуха, що навіть дихати важко. Мотуззя, яким гамак прив'язано до дерев, від кожного поруху жалібно скрипить. За сіткою дзижчать хмари комарів, а під ним пищить один, що заліз, видно, звечора. Даремно намагаюся знищити незваного гостя. Абелардо обережно махає руками в темряві, і щоразу його жорстка мозоляста підошва човгає по моєму підборіддю і щоках, що давно не бачили бритви.
Перспективи на наступну ніч дуже невтішні, але про те, щоб Абелардо ночував не в гамаку, я навіть не думаю. Адже йому теж не солодко.
До мене наближається звук рівномірного дзижчання і раптово зривається. Комар сів мені на ліве вухо. Я терпляче жду. Відчуваю, як комар стромляє жало. Вухо раптом запекло, засвербіло, але я навіть не поворухнувся. Чекаю, поки комар відчує цілковиту безпеку і поважчає од випитої крові. Тоді настане моя черга. У вусі коле, свербить, пече, як вогнем. Нарешті з несамовитою люттю і силою ляскаю долонею по вуху. В голові аж задзвеніло.