Раптом полоз завмер. Нижнє, найтовще, кільце, що лежить на опалому листі, приплюснуте вагою верхніх кілець, таке високе, що на ньому можна сісти, як на стільчику. Проте я не бажаю користуватися такими меблями.
Мій вказівний палець уже на спусковому гачку рушниці. Я цілюся в голову гада. Такого велетня бразільських джунглів не піймаєш живим, тож треба взяти цього рідкісного плазуна хоч мертвим. І полоз, і я — наче закаменіли. Стежимо один за одним. Я ледве-ледве ворухнувся, а полоз уже подався назад верхнім кільцем і головою. Боа констриктор нападає блискавично, кидаючись на жертву, мов на стальних пружинах. Шлунок полоза не віддувається. Отже, плазун голодний і тим небезпечніший.
Міцніше притискаю до плеча приклад рушниці. Кінчик прицільної мушки точно наведено на широку голову полоза. За чотири кроки куля дум-дум розтрощить цю голову так, що препараторникові в музеї доведеться з нею чимало поморочитися, щоб відновити її.
Плавно натискаю на спуск. Наче грім, лунає постріл.
Крізь синювато-сірий димок бачу, як величезний полоз звивається в передсмертній агонії. Половину голови удава розтрощено.
Димок розвіявся, луна від пострілу завмерла в джунглях. З гущавини чути тільки шелест звірів, що тікають від небезпечного місця.
Полоз кілька разів сіпнувся і застиг нерухомо на розкиданому опалому листі. Півголови в крові, одне око залишилося ціле, воно ще блищить, але це вже передсмертний блиск.
Застрелений полоз важить понад центнер. Я навіть не пробую витягти його на зручніше місце в лісі. Хоч до стоянки не більше як п'ятсот кроків, але такої ваги не дотягти.
Тож обрубую гілля і ліани навколо полоза. Про вулканічну гору, на яку я сьогодні збирався, вже не може бути й мови. Зустріч з боа констриктором перешкодила добратись до неї.
Я кладу рушницю, рюкзак і коротким гострим ножем розрізую тверду, жовтувату шкуру удава від голови до хвоста. Шкура на череві хвоста товста і тверда, як у каймана.
Лише після обіду я закінчив обдирати шкуру. Скручена в рулон і перев'язана повитицею вона лежить біля туші полоза.
Зібравши речі, беру на плече шкуру полоза, що важить кілограмів п'ятнадцять. Волога, свіжо обдерта шкура торкнулася шиї… Це досить неприємне відчуття. Я трохи відсовую її до плеча.
Тушу вбитого удава доведеться залишити на місці, хоч кістяк гада теж дуже цінний. Але в цих умовах я не зможу виварити його. А завтра туша вже смердітиме так, що й близько не підійдеш.
Скорочую денну дозу хініну. Ковтаю по дві таблетки лише вранці і ввечері. Бережу шлунок. Але вживати ліки мушу, бо лихо тут, у джунглях, не спить.
Знову випогодилося. Сонячне проміння пробивається крізь хмари і рідкий туман. День зовсім як літній. З-під намету вже видно не тільки дашок, але й половину човна, настільки піднявся рівень води. Човен прив'язаний під берегом. Він для мене порятунок, коли якесь лихо.
… Це трапилося три дні тому. Повернувшись на стоянку з шкурою полоза, я зрубав молоду пальму, щоб обдерти кору, наробити кілочків і на них розіпнути шкуру плазуна для просушки. І раптом ногою наколовся на стирчак. Я витяг його, але гостряк, видно, зламався, бо, коли я ступив, п'ята страшенно заболіла.
Права п'ята сьогодні дуже болить, навіть коли не ступаю на неї. На пробиту ногу стаю тільки на пальці. Взутися не можу, бо п'ята опухла й почервоніла. А в тому місці, де обламався стирчак, з'явився білий кружечок. Нариває. Про те, щоб піти в джунглі полювати, — і думати нічого. Лишається збирати комах біля стоянки. Шкандибаю, прямо каліка! П'яту страшенно сіпає. Все більше дошкуляє неймовірний біль… Я у відчаї. Добре, що хоч не болить голова, печінка, що апетит хороший і малярія не турбує. Доведеться почекати, — поки нарив прорве. Сподіваюсь, зараження крові не буде.
Нога болить уже в кісточці. Це я відчув сьогодні вранці. Більше того: біль поширюється на всю ногу. Не тішить мене навіть розіпнута шкура полоза…
Оглядаю клітку з живими зміями. Даремно я впустив сюди двох молодих полозів. Нелегко буде виловити їх з-поміж отруйних змій, що блискавично нападають на противника. Тільки з «сліпою» змією, очевидно, не матиму мороки.
А втім, рано ще сушити голову над цією проблемою. Тепер мене найбільше непокоїть нога. Вона помітно розпухла. Відчуваю, що в мене навіть піднялася температура. Термометр лежить у коробці з медикаментами. Я не збив його після останнього змірювання температури, і ртутний стовпчик показує 40 градусів.