Уже пізній ранок, а я ще не снідав. Не хочеться розпалювати вогнища. Спрага жахлива — у відрі майже немає води, так багато п'ю. Язик і горло сухі. Це вже ознаки гарячки. Так і є: температура — 38,9 градуса. Наливаю в кую води і насипаю в неї добру дозу кристаликів марганцівки. Вода вмить стає темно-фіолетова. Вирішив розрізати нарив гострим лезом ножа. Іншого виходу немає. Ніж і так гострий, але я ще підточую лезо. Потім промиваю ніж і руки в міцному марганцевому розчині. Шкіра на руках ураз почервоніла. Отже, для операції все буде «стерильне». Праву ногу кладу на ліве коліно і швидко надрізаю білу пухлину. Гній фонтаном бризкає з рани…
Одразу стає легше — вже не пече п'ята і не шпигає так в ногу. Видавлюю зсередини гній, промиваю рану майже чорним розчином. Здається, все правильно. Тепер треба стежити, чи не з'являться характерні для зараження крові темні плями. Якщо з'являться, доведеться негайно добиратись на Тапажос
Добре промивши рану, перев'язую ногу бинтом і заліплюю лейкопластирем. Обережно стаю на неї. Трохи болить, проте не так, як перед «операцією». Можна було б навіть помаленьку ходити, але краще почекаю.
В обід пухлина спала, почервоніння теж зійшло. Значить, усе гаразд. Залишаюся далі колекціонувати.
Отаке буває. Не треба ні нападу ягуара, ні укусу отруйної змії чи комахи, щоб смерть забрала людину. Для цього, виявляється, досить маленького стирчака з пальмової кори…
Рана поволі заживає. Минуло п'ять днів відтоді, як я застрілив полоза. Величезна шкура плазуна вже висохла. Я згорнув її, як килимову доріжку. Посередині ширина шкури досягає сантиметрів сімдесят. Перев'язую рулон, діаметр якого близько шістдесяти сантиметрів, мотузкою і кладу до інших шкур.
Вже потроху ступаю на п'яту, навіть можу узутися. Якщо рана гоїтиметься так і далі, то через два дні буду здоровий.
Над шкурами літають дрібні оси, але чомусь не сідають на них. А от мурашки — ці часто навідуються до шкур, щоб вигризти залишки м'яса. Добре, що хоч шкур не чіпають.
Як жахливий сон згадую ті дні, коли сидів з хворою ногою, прикутий до одного місця.
З якою радістю я вирушу завтра вранці на вкриту густим лісом вулканічну гору, котру так давно збирався відвідати. А поки що даю лад своїм речам, запаковую комах, щоб згодом надіслати їх в Угорщину.
Пополудні починаю рибалити. Я так давно не їв смачної юшки. Проте сьогодні мені не щастить. Ось уже більше години поплавок погойдується на воді, а риба не клює. Ніби вся повтікала звідси. Тінь довшає. Вечоріє, а я ще й не обідав. Підкидаю в багаття дров Вода в казанку википає, а риба не ловиться. В'ялена пірарука і фаринья вже надокучили. Однак коли нічого не вловлю, доведеться набивати шлунок ними.
Доливши в казанок води, беру з собою в човен останні банани, що вже почорніли. Треба чимось пообідати. За час хвороби я поїв майже всі банани й апельсини. В цьому мені допомогли й мурашки… Тепер доведеться харчуватися тим, що дадуть джунглі і річка, яка сьогодні до мене щедра, ніби мачуха.
Кілька разів виймаю з води гачок з наживкою. Шматок засмаженого м'яса — незайманий. Я міняю принаду і нюхаю м'ясо. Та воно ж смердить! Ось чому риба не бере його! Запах шкур та зміїного посліду такий міцний, що м'ясо засмерділося. І хто б міг подумати, що тут така капризна риба?! Чорна піранья — не перебірлива, але в цій річці її немає. Що ж, пошукаю якусь іншу принаду. Юшку буду їсти, видно, пізно, аж увечері.
Вирушаю в ліс шукати принади. Далеко в гущавину вирішив не забиратись, бо п'ята ще трохи ниє. Взяв із собою рушницю. Добре було б підстрелити якогось невеличкого звірка або птаха для наживки, йду вздовж берега вниз за течією. Сюди звірі приходять на водопій. Серед них трапляються і дрібні гризуни. От якби вполювати лінивця. На смак його м'ясо схоже на баранину.
Скрізь звисають ліани, виткі рослини, часто зустрічаються орхідеї. Ось у цього виду орхідеї, мабуть, немає квітів, лише листя. Повітряне коріння густо обплітає гілки і листя. Наді мною бринять оси, різні комахи. Я можу лише пошкодувати, що не взяв із собою сачка.
Кроків за шість переді мною в опалому листі копошиться біло-чорний, з дрібними візерунками і цяточками на шкурі тежу — збирає жуків. Шкура цієї ящірки коштує досить дорого. Постріл. Куля пройшла крізь голову тежу. Я кладу плазуна на трухляву колоду, щоб по дорозі назад забрати. М'ясо його використаю для наживки, хоч не знаю, чи годиться воно.
Перезарядивши рушницю, прямую далі.
Пройшов ще кроків сто. Навколо тиша. Ніде ніщо не шелесне. Ліс стає густіший. Сюди вже не пробивається надвечірнє сонце. Я кілька разів бував тут і знаю, що трохи нижче росте величезне дерево кастанья, під яким лежить багато горіхів завбільшки з дитячу голову. Може, там натраплю на якогось звіра? Ці горіхи люблять зайці і пекарі.