Після вечері беруся до роботи: розпинаю шкуру полоза кілочками з пальмової кори. Було вже за північ, коли я розвісив шкуру і ліг у гамак спати.
Поєдинок
Уже майже шість годин броджу джунглями, збираючи метеликів, павуків, мімікрій та інших комах.
Джунглі в цьому районі не дуже густі. Сонце вдень пробивається між гіллям і дивовижними візерунками розмальовує вкриту листям землю. Коричневе опале листя у промінні сонця дуже красиве,
Спека нестерпна. Під ногами тріщить хмиз, шарудить листя. Зчиняється такий гамір, ніби йдеш по соломі або по сухому кукурудзинню. Про те, щоб уполювати щось, нічого й мріяти. Коли поблизу і є якась звірина, вона тікає від такої тріскотняви.
Доводиться ловити комах. Зранку я ще сподівався якоїсь здобичі, бо в лісі стояв такий туман, мов у лазні. Але дуже швидко низькі хмари пропливли над джунглями, не напоївши жодною краплиною спраглі рослини, і земля ще більше висохла.
Спускаюсь пологим схилом, збираючи жуків, павуків та інших комах. Спрага мучить страшенно. А води я ніколи не беру з собою. Навіщо? Адже в сорокаградусну спеку вона так нагрівається, що нею все одно не утолиш спраги. Мабуть, доведеться повернутися додому.
Відстань і напрями тут досить умовні, тож моя стоянка для мене — центр світу. Звідси щоранку вирушаю і сюди щовечора повертаюся. Іноді, заблукавши, кружляю навколо неї.
Піт стікає з чола в очі, на бороду. Шия, плечі, груди, спина — все-все мокре від поту. Одяг на мені хоч викручуй. І де береться в мені стільки води? У волоссі повно сміття, дохлої комашні. Павутиння прилипло до тіла, і воно дуже свербить. Проте я вже всього цього не помічаю. Джунглі вимагають від людини великої витримки і фізичної сили. Але труднощі не зупиняють мене. Щоранку з новими силами я виходжу в хащі. Пристрасть колекціонера, мисливця і любителя природи долає всі труднощі, тим паче, що я добровільно обрав собі це важке, але дуже цікаве життя в бразильських джунглях.
За кілька годин я схуд кілограмів на два, а до вечора втрачу у вазі, мабуть, ще більше. Спека стає нестерпна: після обіду так хочеться пити, що аж у голові паморочиться. Хіба я міг знати, що не знайду в лісі води? Досі в джунглях я майже щодня натрапляв на струмки, що протікають на дні мальовничих ярів. А сьогодні не пощастило. Сонце нещадно палить. Самопочуття таке, ніби я сиджу в гарячій печі, з якої витягли хліб. Я досить далеко зайшов, сподіваючись натрапити на струмок, та й комахи манили все далі й далі.
Пора вертатися. Довгенько проблукав на цій скелі.
Поправляю за плечима рюкзак, беру з землі рушницю і рушаю назад. Ступивши кілька кроків, зупиняюсь, вражений. Недалеко від мене, на освітленій сонцем галявині, грізно завмерли одне проти одного, схожий на тхора гризун — кангамба і отруйна змія — жарарака цінзенто. Більший за пацюка огидний гризун пильно стежить за отруйною змією. Кангамба не ворушиться, наче скам'янів. Отруйна змія підняла страшну голову і напружилась, приготувавшись до бою. Темно-сіра шкура її на череві всипана коричневими цятками, а на спині і боках — чорними.
Гризун, чекаючи нападу змії, не помічає мене. В цю мить я для нього просто незвичної форми пень. Жарарака тим більше не звертає на мене уваги. На опалому листі ось-ось відбудеться поєдинок не на життя, а на смерть.
Гострі, дрібні зуби гризуна розтрощать змію, якщо схоплять її за шию. Однак блискавичний удар змії і гадюча отрута не менш небезпечні. Правда, у кангамби вже виробився імунітет проти зміїної отрути, тому він у меншій небезпеці, ніж інші звірі. Я кілька разів бачив кангамбу, навіть застрілив кількох. Але досі не мав нагоди пересвідчитися в тому, що ці гризуни поїдають отруйних змій. Вперше бачу кангамбу в хвилину боротьби з своєю жертвою.
Жарарака, мабуть, не рада цій зустрічі. Її поведінка схожа більше на те, що вона приготувалася до захисту, а не до нападу. Загрозлива поза гризуна не вічна. Найміцніші м'язи не витримають довго таке напруження. Мить — і кангамба та жарарака сплелися в клубок. Опале листя злітає навколо них. Змія обвиває гризуна. Тріщить сухий хмиз. Нарешті, клубок втихомирюється, змія витягується, а малий гризун гострими зубами трощить її голову.
Поєдинок закінчився. Змія в зубах гризуна має вигляд довжелезної, безформної сигари. Підібгавши плазуна під себе, кангамба почав пожирати його.
Я поворухнувся. Гризун тепер помітив мене, блискавично обернувся і миттю запорпався в листя. Жарарака з розгризеною головою лишилася на листі. Мені шкода малого героя, який переміг небезпечного ворога. Якщо не чіпати змію, кангамба, може, ще повернеться по свою здобич. Він заслужив її жорстокою боротьбою.