Сьогодні треба остаточно приготувати все в дорогу.
Після сніданку «я ще раз переплив на фазенду, щоб повідомити, що завтра вирушаю на Купарі.
Крім Гоймана і Наука, я попросив доглядати моїх зміїв і Моріса. Кажуть, цей ельзаський француз, який теж працює на фазенді, утік з відомої французької тюрми. Дивлячись на цього лагідного, веселого парубка, я мимоволі уявляю його в смугастому одязі каторжників, з кайданами на ногах, з молотом, яким дроблять камінь у тому пеклі, на кар'єрах.
За що Моріс попав у тюрму, невідомо.
На фазенді працюють також угорці, які емігрували в Бразілію, — Тодор Плац, Тарнаї та ще двоє.
Брат Тодора — Йожеф Плац уже спочиває в могилі на кордоні Бразілії та Венесуели, на березі Ріу-Негру. За труну йому править гамак, в який загорнули його тіло. Йожеф помер, мабуть, від жовтої лихоманки, бо всі нутрощі в нього згнили. Поховали його брат і друзі, з якими Йожеф хотів перепливти на човні у Венесуелу.
Могили всіяли шлях угорської бідноти по всьому світу.
Ранок. Сонце забарвило в червоний колір рідкі хмари на сході. Я повертаюся з фазенди. Попрощався з Науком, Гойманом і Морісом. Останні метри щосили налягаю на весла, щоб вивести з розгону човен на піщаний берег. Забитий в пісок стовпчик, до якого я завжди прив'язую човен, тепер під водою. Вода в річці піднялася майже на півметра. Довелося витягти стовп і перебити вище.
Парко. Сонце починає нестерпно палити.
Тропічна спека висмоктує з землі силу-силенну вологи. Від зливи, що нещодавно пройшла, нема й сліду. В хатині, у затінку, температура нижча тільки на один-два градуси, ніж надворі. Але і це здається щастям. На мені все мокре від поту. Щоправда, я обливаюсь потом не лише від тропічної спеки, а й від веслування.
Вінчестер разом з веслами забрав з човна до хати. Зі зброєю не розлучаюсь ні на мить. Крім цього, я приніс з собою подарунок Моріса — кімнатний термометр з шкалою Цельсія і Реомюра. На шкалі біля червоної риски значиться нуль градусів, а під ним ідуть мінуси.
Мінус! Навіть важко собі уявити, що десь на земній кулі є така температура. Дивлюсь на ртутний стовпчик. Термометр показує 40 градусів вище нуля.
Середньорічна температура тут плюс 26 градусів. Це надзвичайно висока температура.
Як попав термометр до Моріса і навіщо він подарував його мені, не знаю. Я ніколи не брав у дорогу речей, що легко б'ються. Мабуть, Морісу набридло без упину поглядати на термометр і, обливаючись потом, лаяти млосну спеку в цьому вогняному пеклі. Тепер мене спіткає така ж доля. Ось я вже весь час поглядаю на тоненький стовпчик ртуті, що стійко тримається у трубочці. Зрештою, кладу цей тендітний прилад у ящик поруч з фотоапаратом та іншими крихкими речами.
Фотоапарат у мене теж старенький, в багатьох місцях обклеєний лейкопластирем, щоб сонячний промінь, бува, не пробрався на плівку. Фотоплівок катастрофічно мало. Їх щось з півтори дюжини. Чимало плівок засвітилось, поки я помітив щілину у фотоапараті.
Надворі задуха неймовірна. Що ж буде в обід? Я знову дістаю термометр і дивлюсь на червону риску, біля якої красується нуль, а нижче неї — мінуси. Це значить сніг, лід, який я востаннє бачив на пароплаві в електричному холодильнику, відчував його приємну прохолоду в склянці лимонаду. О, чудові мрії!
Воду для пиття беру з Тапажосу, запливаючи далеко на середину річки, де течія стрімкіша. Набираю її там вісімнадцятилітровою банкою-каністрою з-під бензину, до якої прибив двома здоровенними цвяхами ручку з товстої гілки. Воду з Тапажосу, як і воду з інших річок, я спокійно п'ю.
Але вода з лісових джерел значно холодніша і смачніша. Буває, стомлений, пітний, припадаю до джерела і випиваю неймовірну кількість води. В душному лісі, пробираючись крізь хащі, людина випаровує силу-силенну вологи. Щастя, що джунглі багаті на воду.
Друга характерна риса джунглів — тиша. Якщо немає вітру, бурі, не йде дощ, у цю нестерпну спеку в лісових хащах панує могильна тиша, яка охоплює все «зелене пекло». Лісові звірі, причаївшись, чигають на свою жертву. Лише мавпи веселі й галасливі, особливо вранці і ввечері, коли сходить чи заходить сонце. В цій могильній тиші чути найслабший звук вітру, дощу, краплин, що стікають з листя, чути, як звірі стрибають, підкравшись до здобичі, або, навпаки, тікають від хижака.
Вночі я іноді чую, як скиглить ягуар, як стогнуть, видаючи глибокі, гортанні звуки, каймани. Ця особливість звуків кайманів пояснюється тим, що язик у цих хижаків приріс до нижньої щелепи. Справді, якби язик у них не приріс, то у воді, коли крокодили кидаються на здобич, гострі завбільшки з мізинець зуби прикусили б його.