Огрядний, з товстим черевом торговець, пітніючи, стає навколішки і заглядає крізь мідну сітку в клітку.
— Так мало? — перепитую я, і настрій в мене відразу псується.
— Більше дати не можу, — скорботно промовляє хазяїн, наче і така ціна для нього занадто висока.
Я дивлюсь йому в очі. Скупий, зажерливий… Словом, типовий торговець, який здер би шкуру і з блохи, коли б знав, що хтось дасть за неї хоч щербату копійку. Ми добре знаємо одне одного вже півтора року.
Неймовірна спека. Задуха. Прохолоди не дає навіть легенький вітерець, що дме вздовж Тапажосу. Переводжу погляд з вірмена на двох матросів. Видно, вони теж вражені ціною, яку запропонував Армазем.
— Ні, за стільки не віддам! — відповідаю сердито і, підійшовши до першої клітки із зміями, піднімаю її, щоб віднести назад до човна.
— Ну, що ж! — розводить руками Армазем, але обличчя його вже стурбоване. — Продайте комусь іншому, може, візьмете більше, — каже торговець, поплескуючи мене по плечу і скоса поглядаючи на клітку. — Красиві, мабуть, нелегко було піймати?
— Ні, нелегко! — відрізую сердито і впускаю з рук клітку на палубу.
Огрядний Армазем з переляку відскакує метрів на три.
— Обережно! — гукає до мене вже з-за дверей складу. — Клітка розіб'ється, і змії повилазять.
Механік, кочегар і чорношкірий юнак, спершись на поручні буксира, з посмішкою стежать за нами. Всі ми добре знаємо, що в радіусі двісті кілометрів немає торговця, який купив би змій. Їх довелося б везти аж у Сантарен.
Армазем, упевнившись, що клітка не розбилась, знову виходить до мене і докірливо зауважує:
— Сеньйоре, хіба ж можна так робити?
— Що ж я таке зробив?
— Навіщо ви кинули ящик на палубу?
— А-а, ви про це! А я думав, ви збираєтесь заплатити мені більше. Адже ціна, яку ви запропонували, дуже низька…
— Ви жартуєте, сеньйоре! — сміючись, солоденьким голосом вигукує торговець. Гладке черево його трясеться.
Але мені не до сміху. Нахиляюсь, щоб знову підняти клітку.
— Ну, дасте більше? — рішуче питаю і навіть не додаю слова «сеньйоре».
— Я вже сказав, жодного мільрейса більше.
Очі торговця жадібно блищать. Я розумію, що він візьме змій. І не помиляюсь.
— Гаразд! Шануючи нашу дружбу, додаю ще десять процентів. Але, — він піднімає палець, — при умові, що ви самі перекладете змій в мої клітки, бо ваші надто старі і ненадійні.
За змій Армазем має заплатити мені тисячу шістсот мільрейсів. Правда, готівкою беру тільки вісімсот. На решту купую в торговця білизну, одяг, взуття, різне спорядження, патрони.
Обличчя Армазема сяє від задоволення.
— Якщо ваші клітки будуть знову повні, — гукає мені на прощання торговець, — скажете мені.
Армазем вигідно купив у мене змій. Це знає і він, і я.
Буксир з баржею пливе далі, а я причалюю до берега біля своєї хатини. Добре, що хоч інші трофеї не треба віддавати за безцінь. Адже в Європі за одну гримучу змію заплатили б стільки, скільки Армазем дав мені за всіх.
Я вважаю принизливим для себе торгуватися, але іншого виходу немає, бо треба ж якось жити.
Сьогодні в мене царський обід — шинка, свіжий хліб і саморобний шоколад із цукру та какао. Запив його водою з Тапажосу. Кращого тут і бажати не можна.
Пиво і електричний вугор
Це трапилася вчора в селищі на березі Тапажосу.
Уранці, ще роса не спала, я приплив до цього маленького селища купити сіль і дробові патрони, яких не купив в Армазема. Там я застав незвичайну картину. Жителі селища, тобто всі десять чоловік, стояли на березі і сперечалися. А добродушний торговець Педро Педра зажурено дивився на свій човен з плодами пальми асаї, що затонув і тримався в сильній течії лише на канаті.
— Видно, Педро, ти сьогодні не зможеш повезти плоди на головний причал, — сказав дрібний комерсант Бернардо Лопес. — Тому я повезу свої. А твої куплять завтра, якщо витягнеш човен з води. Правда, полагодити твій човен буде нелегко. Ну, та не журись, я скоро повернусь, і мої люди допоможуть тобі.
— Спасибі. От добре! — зрадів бідолашний Педро, що можна взятися за роботу не одразу, бо сьогодні дуже жаркий день. Та, глянувши на Бернардо, він помітив у його очах злорадний вогник, і в його щире серце закралась підозра: мабуть, не випадково вночі вода затопила човен…