В наших теренах появилося ще більше польського війська. Знаючи, що готується облава проти нас, ми поробили заходи. Чоти розділилися на рої і розбіглися по околиці. Ворог великими відділами перейшов ліси і села, без більшого успіху. Ми зазнали малих втрат серед місцевих боївок, здебільша через їх необережність. Було також кілька ранених. А як поляки перейшли, ми знову зібралися разом. Але ми знали, що це лише коротка передишка. Польща готувалася остаточно ліквідувати УПА. Уряд мобілізував молоді річники до армії і домовився про спільні дії проти нас з чехами і більшовиками. До міст Горлиця, Кросно, Ясло, Грибів, Новий Санч, Риманів і Балигород приїхали відділи НКВД.
Ми перебували в постійному рейді. Ворог бушував по лісах і нищив наші криївки з запасами. Але і тут не дуже йому щастило. Наші лісові співмешканці мали багато кращий нюх. Дикі кабани зрили нам не одну криївку з бараболею; лисам смакувало мариноване м'ясо.
Спочатку, як ми тільки прийшли на західню Лемківщину, наша сотня складалася з чотирьох чот, по чотири рої в чоті, по дев'ять, а то й більше стрільців в рої. За деякий час створено три чоти і мінометну ланку, а в травні 1947 року знову переорганізовано сотню. З трьох чот створено дві — трохи більші. Першу очолив Дорош, другу Корп. Чотовий Круча став комендантом жандармерії.
В кінці травня в західній Лемківщині стояла майже стотисячна польська армія. Військо було всюди — в містах, містечках, майже в кожному селі. Великі лави крок за кроком перешукували ліси. Там, де застала їх ніч, вони зупинялися, розпалювали вогнища і ночували. По тих вогнях ми орієнтувалися, в якому напрямі йде ворог.
Інші відділи виселювали людей. Важко описати те, що діялося там. Це був жах і розпука для нещасних людей, а Польщі вічна ганьба. Людей зв'язували мотузками і волочили з хат на вози, якими відставляли їх до Грибова і Горлиць. У кожному селі по дорогах лежали десятки вбитих селян. Трупів не забирали, — поляки залишали їх для постраху для тих, які думали б ще ставити спротив. Цивільні поляки нишпорили по порожніх хатах і забирали все, що ще можна було забрати, а деякі хати розбирали. З сіл, що стояли далі від доріг, розібрані хати забирали до більших польських скупчень.
Наша сотня знову поділилася, і кожна чота пішла окремо. Чоті Дороша, з якою був сотенний, вдалося перейти на другий берег Попраду, і там вона спокійно перебувала, аж поки не минула головна облава. Наша чота Корпа, під Божою опікою, маневрувала поміж польськими лініями. Часто доводилося йти поруч польського війська, а що ми мали також польські мундири, то штука вдавалася і ми просмикувалися в тили поляків.
По якомусь часі наші чоти знову з'єднались. Та перебувати на одному місці довше, як один день, було неможливо, особливо коли чехи поспішали полякам з допомогою. Вони, запримітивши нас, часто переходили на польську сторону облавою.
В одній з сутичок з поляками над селом Мохначка, згинули Орлик і Залізо (вони, ранені, розірвали себе ґранатами). Провідниці Христі, Яворові і Вишні, які були тоді з ними, пощастило втекти, а Степовий пропав.
В червні до нашої сотні приєдналися майже всі боївки з нашого терену. Усі ми були голодні і виснажені безнастанними маршами. Не було навіть змоги зварити гарячої юшки.
Ось ми затримались над селом Ганьчова; кухарі на скору руку зварили вечерю. Тільки почали роздавати її, як стійка сповістила, що йде польське військо. Хто встиг сьорбнути зупи, добре, хто ні, пішов голодний. Скорим маршем ми перейшли понад селами Сквірне, Ставіше, Чертіжне, Чирна, Перунка, Снітниця, Поляни, Котів і на світанку стали на горі Черсла (871 м.).
В густому лісі ми пересиділи день — ворожі сили переходили по кілька разів коло нас, та нам вдалося уникнути зустрічі з ними. В той час нашій сотні, що начисляла сотку людей, не розумно було зачіпатися з багатотисячною армією. Увечорі, коли пройшла облава, командир Бродич дозволив розкласти вогонь і приготовити вечерю. Та коли їда була готова, на табір посипався гураґан серій з кулеметів.
Ворожий вогонь нікого не вбив, але тяжко поранив у чоло стрільця Прута. Ми всі вислизнулися і між селами Нова Весь і Котів перейшли дорогу і річку Ростока та попрямували на гору Криців (828 м.). Тут санітари змінили Прутові перев'язку. Виявилося, що він осліп.
З-над Угрина ми пішли горами далі вглиб лісу на Рунок. В околиці Малої Верхомлі, на височезній горі Грунек (1002 м.) ми розтаборилися.
Тут теж не довелося нам перебути довше, як один день, бо ворог і тут шукав за нами. Але на Рунку простір великий і було куди обминати ворожі війська. Правда, за тиждень ворог таки зорієнтувався, що ми знаходимося в горах і стягнув ще більше війська. Нам стало тісно, і ми були змушені перейти на словацький бік.
При переході ріки Попрад від нас відстав один стрілець. Він налягав на ногу, в яку був ранений. Чи він сам пішов до чехів, чи його зловили — невідомо; але він сказав їм, куди ми прямуємо.
Виснажені докраю, ми лягли на якійсь горі відпочити. Коло дев'ятої години ранку стійка повідомила, що нашими слідами ідуть чехи — приблизно двадцять чоловіків. Ми зайняли становища. Вони йшли помалу і ліниво, полянами та відкритим тереном. Сотенний дав наказ не стріляти — він думав, що може вдасться поговорити з чехами і розійтися без бою. Інакше думали чехи. Побачивши нас, вони почали стріляти. Ті з нас, які знали чеську мову, почали кричати, що ми хочемо мирно з ними говорити, але у відповідь чехи зміцнили вогонь. Першою жертвою ворожих куль упав стрілець Теплий. Тоді заторохкотіли і наші кулемети. Хто з чехів не впав відразу, той не докотився живим, як втікаючи в паніці, полетів стрімголов з високої гори.
Ми поховали Теплого в окопі з першої світової війни і скоро пішли вище в гори. На доброму, зі стратегічного погляду, вершку якоїсь гори, ми пролежали до наступного дня, спостерігаючи чеське і польське військо, що безуспішно нишпорило в лісі. Поляки перекинули понад десять тисяч війська на словацький бік на допомогу трьом тисячам чехів.
Коли облава перейшла, кухня приготовила дуже вбогий обід, бо не було вже що варити.
Стан Прута цілком погіршився. Його спаралізувало. Санітари мусіли його нести. У кожного своя доля — кажуть. Прут стільки пережив в житті, що виглядало, що смерть забула про нього, та ні, — вона знайшла його тут. В 1939 році більшовики вивезли його на Сибір. Там він, щоб вирватись з табору, зголосився до армії, що її організувала Ванда Василєвська. Воював під Варшавою, згодом утік до УПА з Медведем, який загинув у Смільнику.
Незнаним тереном, стрімкими горами, ми йшли цілу ніч — то вгору, то вдолину, щоб перейти знову на польську територію.
Ранок застав нас у дуже поганому місці — багато галявин, ліс рідкий, майже самі зруби і кущі. Чотовий Корп, Грім, Верба і Білий пішли на розвідку. Та ледве вони відійшли кількасот метрів, як на них посипалися постріли. Вони негайно скрилися в кущах, а куля прошила Корпові шапку на голові. Знаючи, що стрілянина заалярмувала інші ворожі застави, ми негайно перенеслися на іншу гору, хоч і там більшого лісу не було.
Минала година за годиною. Не зважаючи на нервове напруження, багатьох зморив сон, — ми майже не спали вже більше, як два тижні.
Я, хоч який змучений заснути не міг. В голові роїлося від різних чорних думок. Щоб перервати їх хід, я гарячково старався думати про щось інше, незначне, як наприклад, де і коли я загубив кусок шкіри, з якої хотів пошити собі верхи чобіт. Один кусок у торбі, а другого нема... І чого ті чорні хмари сідають щораз нижче на верхи? Ось, здається, зараз сповзнуть і придушать нас усіх! Чи й природа проти нас?
Стійки повідомили, що з усіх боків підходив ворог. Наш витончений слух ловив найменший шелест. Ми наставили зброю. Ворог щораз ближче. І ось зацокотіли наші кулемети, заграла вся зброя, — ворог відрухово відступив назад. Але від його кулі впав на землю Птах. На його місце став Веселий і посипав з кулемета запальні кулі. Зачаділо увесь ліс; загорілись кущі.
Ворог не встояв під нашим сильним вогнем. Але це лише на нашому відтинку. На інших палахкотів сильний скорострільний вогонь, вибухали ґранати, орали землю міномети. На становищах йшли команди — то кулемет наперед, то назад. Сотенний Бродич дав наказ до прориву. Чота Дороша зірвалася з криком "слава" наперед. Подужчав вогонь нашої чоти. Градом летіли ґранати. А ось прийшла черга бігти нам. Командир Грім і кулеметник Веселий сікли з кулемета, не відставав Верба зі своїм МГ 42 і Топір зі своїм дехтярем; Барон посилав "куферки" з крісового мечета. Чайка з петеера вимацував гнізда ворожих максимів.