— Упевнена, всім було непереливки в школі, — зрештою сказала Ніна, розриваючи тишу. — Принаймні мені точно.
Я подивилася на Ніну з вдячністю, вона підморгнула у відповідь.
— У чому ж тоді таємниця? — запитав Том. — Такої затяжної дружби. Як ви зуміли зберегти її впродовж усіх цих років?
Я знову зиркнула на нього, проте цього разу в'їдливо. Він щось знає? От дідько, чому він присікався до цього? І що ж йому на це відповісти, щоб не виглядати цілковитою дурепою.
— Я не знаю, — відповіла зрештою, намагаючись бути привітною, проте усмішка була нещирою. Могла лишень молитися, щоби вираз обличчя був природним. — Гадаю, везіння.
— А половинка? — поцікавилася Мелані.
— Ні. Сама-самісінька. Навіть лабрадора нема, — моя відповідь мала би їх розсмішити, так і трапилося. Тоненький, тьмяний смішок із нотками жалю. — Фло, — озвалася миттю я, намагаючись відвести світло прожектора від своєї персони.
Фло одразу заусміхалася.
— Отже, я познайомилася з Клер в універі. Разом вивчали образотворче мистецтво, крім того, жили в одному гуртожитку. Пригадую, як зайшла до студентської кімнати відпочинку, а там вона, сидить перед тими, хто з Іст-Енду, жує волосся, ви ж знаєте, як кумедно вона накручує пасмо навколо пальця, а потім його гризе. Так мило.
Я намагалася пригадати. Хіба Клер колись так робила? Це здавалося бридким. Якась нечітка картинка вимальовувалася в голові — Клер сидить у кафе біля школи й накручує косу на палець. Може, вона так і робила.
— На ній були блакитні джинси — думаю, вони й досі у неї є, проте не вірю, що й зараз на неї налазять. У мене з універу десь із мішок лишніх кілограмів. У будь-якому разі, я підійшла й привіталася, а вона у відповідь похвалила мій шарф. Звідтоді ми — найщиріші подруги. Я лишень хочу наголосити, вона просто чудова, знаєте? Вона так надихає, так вміє підтримати. У світі так мало людей, які б, — Фло глибоко вдихнула, спинилася, намагаючись упоратися з хвилюванням. На свій страх, я помітила, як навернулися на очі сльози. — Не звертайте уваги. Вона — моя фортеця, заради неї зроблю що завгодно. Що завгодно. Знаєте, я хочу, щоб у неї була найкраща дівич-вечірка. Я хочу, щоби все було ідеально. Для мене це означає все. Кров із носа мушу це зробити, розумієте?
У її очах зблиснули сльози, в голосі було стільки напруженості та криці, стало аж лячно. Оглядаючи наше коло запрошених, я помітила, що це вразило не лише мене. Том виглядав спантеличеним, а Нінині брови сховалися під чубчиком. Лише Мелані й далі залишалася спокійною, так ніби це загальноприйнята норма почуттів до друзів.
— Вона виходить заміж, а не сідає за ґрати, — зауважила сухо Ніна. Можливо, Фло не почула цих слів, а можливо — й проігнорувала. Вона кашлянула і витерла сльози.
— Перепрошую, я сентиментальна дурепа. Гляньте лишень!
— А чим ти зараз займаєшся? — поцікавився Том. Лише після його запитання я зрозуміла, що Фло розповідала лише про Клер, але про себе майже нічого.
— Ой, — Фло потупила очі долу. — Та, власне. Трохи те, трохи се. Після університету вирішила зробити паузу. Не було мені спокою. Клер була неперевершена. Коли я була… не зважайте. Найголовніше — вона найкраща подруга, яку лишень можна уявити. Господи, ви тільки погляньте на мене, — Фло висякалася, потім підвелася. — Кому ще чаю?
Усі заперечно захитали головою, вона взяла тацю й пішла на кухню. Мелані дістала знову телефон, щоб перевірити, чи є зв’язок.
— Це було трохи дивно, — мляво додала Ніна.
— Що? — підвела погляд Мелані.
— Фло і ця у лапках ідеальна вечірка, — пояснила Ніна. — Вам не здається, що вона трішки… напружена?
— Ой, — зронила Мелані. Вона поглянула на двері кухні, потім тихо розтлумачила. — Не знаю, чи слід про це говорити, проте сенсу ходити околяса не бачу. На третьому курсі у Фло був стрес. Не знаю, що саме трапилося, проте вона пішла з університету перед випускними іспитами. Наскільки мені відомо, вона так і не закінчила навчання. Тому, як вам сказати, дещо вразлива стосовно тих часів. Фло не дуже любить розповідати про цей період.
— А, все зрозуміло, — мовила Ніна. Проте я здогадувалася, які думки крутилися в її голові. Щодо Фло, то викликало стривоженість не її життя після універу — це якраз хвилювало найменше. А все інше, саме воно й бентежило.
5
Я хочу спати, проте вони світять мені просто в очі. Беруть аналізи, роблять знімки, знімають липкий від крові одяг. Що трапилось? Що я зробила?