Мої думки вже почали критикувати побачене, запах горілого їх зупинив.
— Щось горить?
— Господи! Піта! — залементувала Фло. — Лі, ти можеш її врятувати, поки не спрацювала пожежна сигналізація?
Я швидко побігла задимленою кімнатою до тостера. Витягнула хліб і викинула його до раковини. Побігла до дверей у протилежному кінці кімнати. Вони були зачинені, та ще й дивакуватий замок, проте, врешті-решт, я впоралася. Свіже морозяне повітря залетіло в дім, калюжі перед будинком замерзали.
— Обнишпорила винну шафу, проте так і не знайшла текіли, — почувся Нінин голос. — Трясця вам, тут же холодно. Ви що, хворі?! Зачиніть двері!
— Піта згоріла, — спокійно відповіла я й ляснула дверима. Принаймні в кімнаті температура тепер була більш-менш комфортною.
— У підвалі нема? — Фло випрямилася, прибираючи спітніле волосся з розчервонілого від спеки обличчя. — Де ж, у дідька, вона може бути?
— Холодильник? — запитала Ніна. Фло похитала головою.
— Морозильна камера? — запитала я. Фло ляснула себе рукою по лобі.
— Морозилка! Ну звісно! Тепер пам’ятаю. Думала, а раптом нам закортить холодненької маргарити. От дурепа.
Амінь! Ніна скорчила гримасу, нахилилася та відчинила морозильну камеру.
— А ось і вона! — голос губився серед гулу морозильної камери. Підвелася, тримаючи скрижанілу пляшку. Схопила два лайми із тарілки з фруктами. — Норо, тягни дошку та ніж. О, і сільничку. Фло, а де ти казала чарки?
— За скляними дверима в кінці вітальні. Як гадаєш, нам варто почати з шотів? Може, розумніше почати з чогось більш збадьорливого — мохіто?
— До біса розум! — відповіла Ніна і вийшла з кухні. У коридорі тихенько прошепотіла мені, — мені варто випити щось максимально міцне, щоби це пережити.
Нашу появу у вітальні зустріли лементом. Клер танцювала довкола, взяла пляшку текіли у Ніни, у мене ніж, повернулася до столика й з гуркотом все це поклала. Її кофтинка розсіювала мерехтливе сяйво в напівтемряві кімнати.
— Настав час текіли! Востаннє нею бавилася у двадцять один. Саме час, бо те похмілля вже давно вивітрилося.
Ніна кинула лайми й пішла за чарками, Клер стала навколішки й почала нарізати цитрус.
— Наречена перша! — вигукнула Мелані, Клер усміхнулася. Ми всі спостерігали, як вона насипає дрібку солі на зап’ястя, бере шматочок лайма, Ніна наливає чарку по вінця й тицяє їй до рук.
Клер лиже зап’ястя, ковтає поспіхом текілу, міцно заплющує очі й кусає лайм.
Потім випльовує його на килим і гупає келихом по столі, здригається та сміється.
— Господи! Град сліз! Якщо я вип’ю ще кілька, туш розпливеться по всьому обличчю.
— Панянки, — суворо промовила Ніна. — Це лише початок. Лі, тобто, Норо, — ти наступна!
— Агов, — втрутився Том, поки я ставала навколішки біля столика. — Якщо бажаєте щось елітарне, пропоную текілу роял!
— Текіла роял? — текіла в Ніниних руках вихлюпнулася з маленької чарки на скляну поверхню. — Це що таке? Шампанське?
— Можливо. Проте дещо інший спосіб приготування, — Том дістав із кишені маленький пакетик з білим порошком. — Щось цікавіше за сіль.
Дідько, ще й восьмої нема. З такою швидкістю до півночі лазитимемо по стінах.
— Кокс? — поцікавилася Мелані. Вона схрестила руки й незворушно поглянула на Тома, в голосі вчувалися нотки відрази. — Справді? Ми ж ніби більше не студенти. Дехто навіть уже й батьки. Не думаю, що зціджування може тому зарадити.
— А тебе ніхто й не примушує, — Том роздратовано повів плечима.
— Підкріпимося! — Фло розірвала тишу. Вона стояла на порозі, руки тремтіли від важелезної таці, вщерть заповненої гарячою піцою. Під рукою стирчала пляшка.
— Хтось може прибрати столик, поки я не розквецяла все по тітчиному килиму?
— Ось що, — підсумувала Клер, спостерігаючи, як Ніна звільняє місце для їжі. Вона дотягнулася до Тома й поцілувала солоними, цитрусовими вустами. — Давай прибережемо це на десерт.
— Без проблем, — відповів безтурботно Том і засунув торбинку знову до кишені. — Не маю жодного бажання втюхувати дороге зілля особам, що це не оцінять.
Мелані натягла усмішку, забрала пляшку у Фло. Нарешті тацю примостили.
— До речі, про шампанське…
— Отже, привід у нас сьогодні особливий, — мовила Фло, її губи розійшлися в усмішці. Вигляд у неї був дещо спантеличений через напруженість, що дзвеніла між Мелані та Томом. — Мел, відкорковуй, а я дістану келихи.
Поки Мелані знімала обгортку, Фло відчинила скляну шафу й почала там нишпорити. Нарешті шість келихів, постріл, корок летить догори, відскакує від плаского екрана телевізора.