— Ой-йой, — Мелані затуляє рота рукою. — Фло, перепрошую.
— Нічого страшного, — спокійно відказує Фло. Проте поки Мелані наповнює чарки, господиня будинку ретельно оглядає екран та витирає його рукавом.
Ми беремо келихи, я намагаюся видавити із себе усмішку. Не люблю шампанське, від нього лише жахливе похмілля та розлад травлення. Напої з бульбашками — не моє, проте нема жодної можливості відмовитися.
Фло тримала келих, повернулася та оглянула наше невеличке коло й зупинила погляд на Клер.
— За чудову дівич-вечірку! Ідеальну дівич-вечірку для найкращої подруги, яку лишень можна уявити. За мою фортецю. За мого бест-друга. За мою героїню та натхнення — за… Клер!
— Та Джеймса, — усміхаючись додала Клер. — Інакше пити не буду. Я ж не егоїстка, щоб пити за себе.
— Ой, — Фло схаменулася. — Тобто… Я маю на увазі… Лише подумала, а чи не варто присвятити ці вихідні виключно тобі? Думала, сіль у тому, щоб хоч трішки забути про нареченого. Але якщо ти так бажаєш… За Клер та Джеймса!
— За Клер та Джеймса! — всі підтримали й пригубили шампанське.
Я пила також, бульбашки в'їдливо стрибали в горлянці. Ковтати було важко.
Клер та Джеймс. Клер та Джеймс. Я й досі не можу в це повірити — я не можу їх уявити разом. Невже він так змінився за десять років?
Я так і стояла, втупившись у келих, поки Ніна не штовхнула мене.
— Ти що — намагаєшся прочитати майбутнє в бульбашках шампанського? Не думаю, що з цього щось путнє вийде.
— Замислилася, — відповіла, намагаючись усміхнутися. Ніна здивовано звела брови. Заніміло все всередині від думки, що вона зараз гостро це прокоментує.
Проте, перш ніж вона встигла розтулити рота, Фло ляснула у долоні.
— Так, а тепер — до піци!
Ніна взяла тарілку й почала навалювати туди їжу, я не пасла задніх. М’ясні піци з дешевою пепероні капали хімічною червоною олією на тацю. Після бігу я страшенно зголодніла, тому схопила шматок із пепероні, шматок зі шпинатом та грибами, зверху додала піту та хумус.
— Якщо знадобляться, серветки ось тут. Не хочу, щоб заляпався килим, — мовила Фло, бігаючи над нами. — І простежте, щоб для Тома зосталися шматки без м’яса.
— Фло, — Клер поклала руку їй на плече. — Усе гаразд. Том, якби й захотів, то сам би те не з’їв. А навіть якщо й так, то в морозильній камері є ще.
— Знаю, — відказала Фло, намагаючись прибрати волосся з розпашілого обличчя. Її срібляста кофтинка забруднилася від піци. — Це лише питання принципу. Якщо люди не хочуть їсти м’яса, нехай замовляють. Я не люблю, коли стромляють носи у вегетаріанську їжу, якщо не подобається страва з м’яса. У такому разі вегетаріанці лишаються голодними.
— Вибач, — мовила я. — Дивись, я взяла шматок із грибами. Мені його покласти?
— Ні, — роздратовано кинула Фло. — Він же, мабуть, уже весь у пепероні.
Я хотіла їй тицьнути, що вже вся таця в ковбасі, тож якби вона аж так хвилювалася, то поклала б це на різні тарілки, проте прикусила язика.
— Усе гаразд, — сказав Том. На його тарілці височіли три шматки грибної піци та ціла купа хумусу. — Мені справді достатньо. Якщо я з’їм більше, Гарі змусить мене підтягуватися аж до Різдва.
— Хто такий Гарі? — поцікавилася Фло, вмостившись на дивані зі шматком пепероні. — Я думала, твого партнера звати Брюс?
— Гарі — мій особистий тренер, — Том самовдоволено поглянув на годинник. — Важка в нього робота, бідака.
— У тебе є особистий тренер? — подиву Фло не було меж.
— Люба, у будь-кого, хто хоч кимось себе вважає, є особистий тренер.
— А в мене нема, — обірвала Ніна, запихаючи шматок піци до рота. — Я просто тренуюся в залі. Я не потребую чиїхось криків над вухом, поки я займаюся, — вона проковтнула чималий кусень, — для цього у мене є айпод. Але я принаймні можу перемотати, коли звучить щось монотонне.
— Та годі вам, — Том сміявся. — Не вірю, що я один такий. Норо, а ти? Ти ж ніби не відсиджуєш булки?
— Я? — підняла очі й завмерла від неочікуваного прожектора уваги. — Ні, у мене навіть нема клубної карти. Лише бігаю. Єдині крики, що чую, — діти в парку Вікторії.
— Клер, ти? — Том благав. — Мелані? Нумо! Підтримайте мене, це ж звичайнісінька річ!
— У мене є тренер, — визнала Клер. — Проте, — вона підняла руку, коли Том почав радісно бурмотіти, — лише для того, щоб скинути кілька кілограмів, щоб влізти у весільну сукню.