Потім клікнула на «Інформація». З-поміж «Спільні друзі» вигулькнула Ніна да Соуза. Точно — Клер. Статус: «Зустрічається з Вільям Пілігрим». Ім’я змусило мене трохи замислитись. Дивно, проте видавалося знайомим. Але ж єдиним Вільямом, який вчився з нами, був Віл Майлз. Пілігрим. Ні, нікого з прізвищем Пілігрим я не знаю. Я клікнула на фото профілю, проте переді мною з’явилося зображення напівнаповненого келиха пива, невідомого автора.
Повернулася до фото профілю Клер, ще раз уважно придивилася, намагаючись визначити, що ж робити далі. Слова з листа Фло й далі відлунювали в голові: «Вона дуже сподівається — ти приїдеш. Вона так часто згадує тебе».
Щось стукало в моє серце. Якесь дивне почуття провини.
Я пішла не озираючись; невротична, розірвана на шмаття, так довго я намагалася сконцентруватися на тому, як жити далі, продовжувала рухатися вперед, лишаючи минуле далеко позаду. Гнала геть усі думки про егоїстичність свого вчинку, про друзів, яких лишаю. Самозбереження — єдине, що було тоді до снаги.
І ось очі Клер зустрілися з моїми, вони грайливо зиркають на мене з-під рудої перуки. Мені здалося, я читаю у них щось благальне і докірливе.
Накотили спогади. Пригадалося, як їй вдавалося змусити тебе почуватися на всі сто, просто витягнувши з дому.
Її низький мелодійний сміх, цидулки, що пускала класом, почуття гумору з нотками гріховності.
Пригадала, як ночувала, шестилітня, у неї вдома. То було вперше, коли я зосталася в когось на ніч. Я лежала на підлозі і слухала, як вона дихала уві сні. Мені наснився страшний сон, ліжко потонуло піді мною. А Клер, Клер обійняла мене, дала свого ведмедика, а потім полізла до шафи, щоб дістати чисті простирадла й закинути мокрі у прання.
Я чула голос її матері на сходах, низький та хмільний:
— Що там у вас?
— Лі розлила молоко на ліжко, матусю.
На якусь мить знову була там, минуло двадцять років, коли я була тією маленькою наляканою дівчинкою. Я й досі відчувала запах її спальні — важкий наш сонний подих, перлини для ванної на підвіконні, свіжий аромат чистих простирадл.
— Тільки нікому не кажи, — я попросила, коли ми заправляли чисту постіль. Мокрі піжамні штанці я сховала в сумку. Вона похитала головою.
— Звісно, не скажу.
Обіцянки вона дотримала.
Так і просиділа, аж раптом щось дзенькнуло з комп’ютера — нове повідомлення. Від Ніни.
То що робитимемо? Фло не здається. Чинимо, як домовилися? Н х
Я глибоко вдихнула. Поки ще не встигла передумати, надрукувала: «Ок. Згода нн».
Відповідь Ніни надійшла за годину.
Домовилися. Навіть не думай мене кинути. Я лікар. Мені відомо принаймні три способи, як тебе вбити, не лишивши жодного сліду. Н х
Знову глибокий вдих. Ще раз відкрила перший лист від Фло і почала друкувати.
Люба Флоренс (Фло?)
Я залюбки приєднаюся. Переказуй Клер, мені приємно, що вона про мене думає.
Із нетерпінням чекаю нашої зустрічі в Нортумберленді, радо погомоню з Клер.
З найкращими побажаннями Нора (проте для Клер — Лі).
P.S. Якщо будуть якісь новини, пиши на цю адресу. Стару скриньку перевіряю нечасто.
І посипалися листи… Ціла купа засмучених відповідей «ні», щось на кшталт:
— Саме на ці вихідні не зможу…
— Мушу працювати…
— Поминки… (Ніна: «Поминки точно будуть, якщо ще хтось натисне „відповісти всім“».)
— Їду до Корноулу займатися підводним плаванням. (Відповідь Ніни надійшла мені за кілька хвилин: «Підводне плавання? Невже не могла щось ліпше вигадати? Якби знала, написала б, що застрягла в шахті десь у Чилі».)
Ще кілька відмовок щодо роботи та домовленостей, серед них і від тих, що погодилися. Нарешті перелік присутніх:
Клер
Фло
Мелані
Том (трохи здивувало — у відповідь на це Ніна мені надіслала: «???»)
Ніна
Я
Лише шестеро. Малувато для такої зірки, як Клер. Принаймні як для тієї, шкільної. Проте все було так спонтанно.
Може, тому вона мене й запросила? Зібрати хоч когось із залишків? Та Клер, котру я знала, запросила б виключно тих, кого хотіла, зробила б з того закриту ексклюзивну вечірку лише для обраних.