Актором мав би стати не Джеймс. Цю професію мусила б обрати Клер.
Вона неймовірна.
Клер ставить горня і робить кислу міну.
— Господи, це було так давно, Лі.
Це не визнання власної провини, не зовсім. Проте знаю її досить добре, щоб повірити: то правда. Вона більше не сперечається.
— Десять років. Яке тугодумство, — промовляю гірко. Гірко не лише тому, що моя помилка зруйнувала моє власне життя, а ще й тому, що якби я раніше здогадалася, Джеймс і досі, найімовірніше, був би живий. — Чому ти це зробила, Клер?
Вона простягає мені руку, проте я відхиляю її. Клер заявляє:
— Послухай, я не кажу, що вчинила тоді правильно. Я ж бо була мала й дурна. Але, Лі, я вчинила, як краще. Ви псували одне одному життя. Того вечора я пішла до нього, він наклав у штани — ну який із нього батько. А ти не була готова до материнства. Але я знала, що жоден із вас не має сміливості для прийняття рішення.
— Ні, — мій голос бринить.
— Ви хотіли цього, обоє хотіли.
— Ні, — виривається як схлипування.
— Ти можеш усе це заперечувати, — говорить вона м’яко. — Але це ти пішла, а він тебе відпустив. І для цього знадобилося лише одне повідомлення. Один дзвінок — і правда спливла би. Проте між собою ви не могли вирішити навіть це. Сіль у тому, що він хотів утекти, проте був страшенним боягузом, щоб розірвати стосунки. Я вчинила якнайкраще.
— Ти брешеш, — зрештою кажу їй. Голос хрипить і задихається. — Тобі було однаково, завжди було однаково. Ти лише хотіла Джеймса, а я стояла на твоєму шляху.
Я пам’ятаю. Пам’ятаю день, коли ми стояли в шкільному коридорі, спекотне сонце пробивалося крізь вікно, і Клер коротко кинула: «Джеймс Купер буде моїм».
Натомість він став моїм.
— Він дізнався, так? — я пильно дивлюся у її бліде лице, брудне волосся блищить у сяйві місяця. — Про повідомлення. Як?
Вона зітхає.
Потім Клер починає говорити, слова звучать правдиво.
— Я йому розповіла.
— Що?
— Я йому розповіла. У нас була розмова — про чесність і шлюб. Він стверджував, що, перш ніж одружитися, хотів скинути тягар із душі. Запитав, чи може мені дещо розповісти — чи я пробачу його. Я відповіла, що так. Він може розповісти будь-що, все. Сказала, що люблю його, мені можна довірити усе. Джеймс розповів, що на вечірці, де ми зустрілися знову, я сподобалася його другові — ми фліртували весь вечір, я це пам’ятаю. Його другові я дала номер телефону наприкінці вечірки. А Джеймс сказав, що дістав той папірець з кишені друга і залишив собі. Натомість запевнив його, що мені той друг не сподобався, а потім написав мені сам. Стверджував, що номер отримав від Джуліана, і запрошував чогось випити.
Вона зітхає й дивиться у вікно.
— Сказав, що це гризло його всі роки, — вела вона далі. — Що стосунки почалися з брехні, що саме його друг мав зрештою бути зі мною. Проте додав, що Джуліан мав жінок за ніщо, а він вчинив так частково через власний егоїзм, але також і заради мене. Йому несила було витерпіти Джуліанову гру, коли мене заманять у пастку, мною скористаються, а потім кинуть біля розбитого корита. Він думав, що я лютуватиму, але поки він говорив, я думала, що тією брехнею та обманом він лише порушив свої власні принципи. Ти ж знаєш, який Джеймс… точніше був.
Я киваю, від цього в голові макітриться. Проте мені відомо, що Клер має на увазі. Джеймс був неймовірним згустком протиріч — анархіст із власним суворим моральним кодексом.
— Це було дивно, — Клер розповідала повільно, майже забувши про мою присутність. — Він думав, що через це зізнання моє кохання згасне. Але ні, я ще більше покохала його. Зрозуміла, що той його вчинок був заради мене, заради любові до мене. А ще усвідомила, що я вчинила точнісінько так само. Збрехала, бо кохала його. Подумала… якщо я змогла пробачити його…
Я це бачу. Я бачу її дивну плутану логіку. А ще її прагнення до цілковитої переваги: ти зробив це для мене, а я тобі зробила ще гірше. Я люблю тебе навіть дужче.
Але вона фатально не зрозуміла Джеймса.
Сиджу, намагаючись уявити його обличчя після того зізнання. Вона для нього також намагалася знайти обґрунтування та докази, як і для мене? Він був не готовий до батьківства — вона безперечно мала рацію. Проте це його не переконало б. Він бачив лише жорстокість обману.
— Що ти йому сказала? — запитую нарешті. Мене відпускає втома, в голові розвиднюється, тілом прокочується дивне відчуття незібраності, м’язи перетворюються на вату. Клер на вигляд не краща, її зап’ястя надто тонкі, щоб хапати й боротися.