Полювання на диків-одинців не належало до звичайних у лісництві. Це була аматорська гра. Польські панки, діставши дозвіл, радо вибиралися на такі лови.
Правда, тут було більше шуму, паради та пихи, як справжнього мисливства. Такий панок приїздив, прекрасно одягнений, усе на ньому так і сяяло. Новенькі високі чоботи з хромової шкіри, блискуча рушниця, і що ви хочете. Ще й кухаря з собою віз, і льокаїв. А вже чи вмів він стріляти, чи не вмів — інша справа. Для того були лісничі.
Перед в усьому вів Рибак, що доглядав за порядком та був незаступний через свій великий досвід. Правда, пани привозили й своїх псів, інколи закордонної, славної раси, але далеко їм до наших простих, доморослих псів.
Починалися лови, пси гавчали, в лісі стояв гамір і шум. Часом лунали постріли, і луна стоголосно розносила їх по всіх закутинах.
Цим разом Співак ішов у парі з Розбоєм. Зникли в гущавині. Раптом пан Вірстюк почув жалісне скавуління свого пса.
— Ого! Чи не сталось чогось злого?
І лісничий побіг у напрямі скавуління.
Могутній дик боронився перед Розбоєм. Довгі й гострі ікли раз-у-раз пороли повітря, шукаючи псового живота. Та Розбій зручно наскакував і відскакував.
Але ж що діялося з Співаком? — Він лежав кілька кроків оподалік, відкинутий ударом іклів. Його живіт був розпоротий, лилася кров, кишки вилазили з черева. Смертельний страх був у очах пса. Він безперестанку скавулів.
Побачивши пана, він хотів піднести голову та спробував помахати хвостом. Але голова безсило впала на землю.
Зручним пострілом у серце пан Вірстюк поклав дика і зараз же підійшов до Співака, та став біля нього навколішки.
— Бідний песику! — пестливо говорив господар. — Невже ж тут твоя смерть? Але не піддавайся, якось будемо рятувати.
Пан Вірстюк тричі затрубив у ріжок. Зібралися люди, а з ними й польський граф, що полював на того одинця.
На землі лежала забита тварина. Велике тіло простягнене в смертельному корчі. Могутня голова, два міцні ікли стирчали з пащі. З грудей ще сочилась кров. Її багряні краплі падали на зелень моху та виглядали, наче б хтось розсипав калину.
— Але ж то оказ, пане дзєю! — говорив граф по- польськи, спираючи свою ногу, обуту в блискучий чобіт, на тіло дика. — Гляньте на ці ікли! Скільки йому літ може бути, пане Рибак?
Хоча Рибак не дочував, проте він дуже добре знав, про що може йти ловцеві в такому випадку. Він же ж хвалитиметься своїми ловецькими трофеями.
— Е, йому певне з десять літ. Подивіться на ці ікли. Щось вони вже проробили в свойому житті.
— Шкода тільки, що не я його поклав, та це врешті не таке важне. Зараз ми сфотографуємо нашого дика.
— Грицю, ходіть-но сюди! Прошу тримати апарат, і як скажу: раз, два, три, потягнете за оцей гудзичок.
— Слухаю ясного пана, — говорив Гриць, — я вмію поводитися з апаратом, бо на кожних ловах фотографую панів.
— Ну, то добре.
Граф став біля дика, спер ногу на його карк, гордовито закопилив губу, рушницю злегка похилив, на знав, що якраз вистрілив з неї.
Хто міг би сумніватися, бачучи цю картину, що пан не забив оцього звіря? Мало того, що не сумніватимуться, але ж у найновішому випуску «Нови Свят» чи якогось іншого журналу, що появлявся в Кракові, чи Варшаві ще й буде опис цих ловів та зручного пострілу, яким граф поклав небезпечного звіря. Ще й фото забитого пса буде долучено, бо й його сфотографував пан…
У той час, як граф насичувався своїм тріюмфом, пан Вірстюк рятував пораненого пса.
Перше зробив ноші з чатини та поклав туди Співака.
Пес лежав, постогнуючи. Рибак держав його за ноги. Пан Вірстюк вложив до живота нутрощі та зшивав його вивареною ниткою. Видно було, що пес дуже терпів. Його очі були повні жаху та болю, за кожним уколом голки він так і корчився. Але не виривався. Він тільки старався дістати язиком панову руку та лизнути її. Співак знав, що пан старається врятувати його. І хоча операція проходила без наркози, пацієнт витримував її мужньо.
— Бідний песику! Болить? Але ж я хочу, щоб ти жив. Ти мій дорогий приятель і товариш!
— Ба, з вас, пане, Вірстюк, добрий лісничий, але я бачу, що ви й за доктора можете бути. Ні один з них не зробив би операції так вправно, як ви.
— Що ж, біда навчить ворожити, а особливо коли треба рятувати життя людині, чи тварині. А на війні ж як? Мало читали, чи чули оповідань про те, як людина рятувала людину, і, хоча необізнана, виконувала складні операції? Так і тут: лови — війна, а життя цього пса мені дороге.
Операція скінчилася, на живіт накладено тугу пов’язку, Співака поклали знову на ноші та на віз і так повезли додому.