Мама місця собі не знаходила — так хвилювалася. А тато пішов шукати Жолі — на вулицю, до школи, потім до відділку поліції. І всіх питав: «Не бачили мого синка? Русявий, у сірому пуловері, в білих шкарпетках, у коричневих босоніжках… Дуже схожий на мене…»
Ніхто не бачив Жолі, і тато сумний-сумний повернувся додому.
Отож коли тьотя Єніш привела маленького волоцюгу, всі невимовно зраділи. Сестри кинулись його обіймати, мама заплакала, у тата проясніло обличчя.
Тьотя Єніш розповіла, що Жолі та її син Шаньї гралися в підвалі з їжаком, а потім хотіли йти з бідоном за школу — ловити ще одного їжака.
— А тепер я піду, — сказала тьотя Єніш. — Мені ще треба побалакати з моїм сином…
Жолі стояв у передпокої. Там була сила народу — позбігалися всі сусіди. Кожен квапився дати пораду. «Якби мій таке устругнув, убила б!» «Не давайте йому вечеряти, хай лягає спати голодний!» «Спати?! Коліньми його на кукурудзу — хай стоїть три доби!» «Оце вам нинішні діти! Саме тільки горе з ними!»
— Іди у ванну, помий руки й сідай вечеряти, — промовила мама дуже тихо. А сусідам сказала:
— Дякую вам за співчуття, бувайте здорові!
Сусіди пішли. Ютка та Каті накрили стіл скатертиною, і мама принесла вечерю. Юшка-гуляш і пампушки! Це ж найулюбленіші страви Жолі! Кожному припало по три великі чудові пампушки. Вечеряли мовчки. Ніхто не обзивався до Жолі і словом. Ні — «де ти ходив, шибенику?», ні — «стань у куток!», ні — «ми так перехвилювалися через тебе!» Навіть не сказали, що «коли це станеться ще раз…»
Жолі чекав кари. Але з’їли юшку-гуляш, з’їли пампушки, мама сказала: «На здоров’я вам!», зібрала брудний посуд, підмела хлібні кришки й пішла на кухню. Сестри і тато так само мовчали.
Жолі поглядав на «Дошку шаленої поведінки». Він одразу помітив, що там не все гаразд, не так, як було вранці. Аж нарешті збагнув — не було малюнка острова! Не було ні синього моря, ні пальм, ні бакенів, ні човна! На стіні висів новенький білий пакувальний папір. Був острів — немає острова!..
Жолі заридав. Але ніхто не звернув на нього уваги. Дівчатка прибирали, мама на кухні мила посуд, тато сидів за своїм креслярським столом. Жолі плакав, голосив, зойкав — геть-чисто духовий оркестр!.. Але всі мовби й не чули.
— Нічого не розумію! Куди могла подітися та заява? — раптом озвався тато.
— Я нічого не займала на твоєму столі, тату, — сказала Каті.
— Я теж, — сказала Ютка. — Може, це наш Жолі?
Жолі заплакав ще голосніше.
— Якби це був Жолі, він давно б уже сказав, — мовила мама. — А тепер — гайда спати! Жолі, перестань плакати, годі!
— Але я… я ще не зробив уроків.
— О дев’ятій годині вечора не можна робити уроки. О дев’ятій вечора треба спати.
Жолі заридав.
Мама не на жарт занепокоїлася. Ще занедужає дитина від такого плачу! Вона махнула рукою татові, і той підійшов до Жолі. Він ніжно погладив сина по розкуйовдженій голівці.
— Ти хотів мені щось сказати, Жоліко?
— Та-а-к, хо-о-о-тів ска-а-а-за-а-а-ти! Це я, я відклеїв марку од паперу! Я думав… я думав… я тільки хотів, щоб у мене на острові був їжак!..
— На якому острові?
— На тому… який… до якого… якби побілити комірчину… якби я був слухняний… і гарно поводився…
— А ти гарно поводишся?
— Я не знаю… не знаю… я завжди хочу гарно поводитись… але я сам не можу… бо всі помічають, коли я поганий. А як гарно поводжусь… не бачать… не кажуть… І в мене вже немає мого острова на «Дошці шаленої поведінки»!..
— Маєш слушність, Жолі, — промовив тато замислено. — Такого маленького хлопчика не можна залишати самого в розбурханому морі, бо так він ніколи не дістанеться до острова. То що, човна поставимо на місце? Вирушатимеш знову?
— Та-а-ак, — схлипнув Жолі.
Тато взяв кольорову крейду і знову намалював на дошці острів. Коли хочете, цей острів був ще кращий і веселіший, ніж попередній. На ньому розквітали й червоні квіти, й сріблясті рибки бавились біля берега, вискакуючи з морських хвиль. Над морем і островом кружляли чайки. Та й у човні сидів уже не тільки хлопчик, але й тато, і мама, і двійко дівчаток.
— Всі допомагатимуть тобі веслувати, — сказав тато.
— Але острів увесь мій? Він буде моїм? — спитав Жолі.
— Увесь твій.
У Жолі вмить висохли сльози.
А Каті шепнула йому:
— Глянь, Жолі — я накручую будильник на п’яту годину. Я встану, і ми разом поробимо уроки. Добре? А зараз біжи вмиватися.