Ясно, мов день, що Путін і при наступникові, Дмітрієві Медведєві, збереже свій вплив, принаймні якийсь час. Медведєв alter ego Путіна, як висловилася аналітик Ольга Криштановська під час нашого з нею інтерв'ю у Москві в грудні 2007 року. Вони такі близькі за духом, що ще трохи, і Медведєва можна буде назвати сином Путіна. Усіма своїми досягненнями Медведєв завдячує Путінові, тому немає сумніву, що новий президент навряд чи дозволятиме собі значні вольності, щонайменше першого року правління. Спершу він мусить вибудувати власні владні підвалини й виробити власний план дій.
Порівняно з більшістю інших впливових фігур Кремля, Медведєв виражений ліберал, прихильник ринкової економіки. Якось він навіть сказав, що не вірить кремлівському поняттю «суверенна демократія» — демократія або є, або її нема. Ці слова, мов музика, для вух західного світу, однак Медведєву не дуже то й дають втілювати такі погляди в життя, принаймні не відразу. Поки що він залежний від Путіна. Але й ніхто, звісно, не поривається стверджувати, що йому не вдасться згуртувати власної команди і поступово звільнитися від Путіна.
Вибір Медведєва з-поміж інших претендентів на президентське крісло свідчить про одне: державна влада не є монолітною. Серед усіх кронпринців він, безперечно, найсучасніший, навчився користуватися iPhone для ведення нотаток, хоча ще й досі в Росії не купити легальних апаратів. Те. що вибір зупинився на Медведєву, доводить: Путін — політик, набагато більше зорієнтований на Захід, аніж вважають у Брюсселі та Вашингтоні. Про це говорили всі експерти, у яких я брала інтерв'ю 2007 року в Москві, коли Путін після кількамісячної загадкової мовчанки (яка, здавалося, неймовірно його розважала) оголосив нарешті ім'я наступника престолу.
Усе сказане звучить доволі суперечливо, бо останніми роками Путін буквально вергав полум'ям, озлоблено критикуючи Захід, та розкидався образливими слівцями на кшталт «вовки» та «шакали». Однак ніщо й ніколи не було в Росії однозначним.
Отже, демократія в Росії згортається. Та водночас інформаційне суспільство рухається вперед, а це означає, що російській владі стає дедалі важче приховувати правду від співгромадян. У новому мобільному інтернет-суспільстві інформація поширюється так блискавично, що недолугі, боязкі чинуші просто не встигають за нею.
У серпні 2007 року в потязі «Москва—Санкт-Петербург» вибухнула бомба — дивом ніхто не загинув. Усі інші потяги на цьому відтинку шляху, звичайно, дуже спізнювалися, їм довелося простояти багато годин поспіль. Обслуга потягів відмовлялася повідомляти пасажирів про те, що трапилося. Як у радянські часи, коли головне було втримати людей у невіданні якнайдовше. Даремні старання! Пасажири просто зайшли в інтернет зі своїх мобільних телефонів і про все дізнатися...
Дуже мало моїх друзів-ровесників дізнаються новини з офіційних джерел. Меншість вірить кремлівській пропаганді, яку поширюють «придворні» телеканали — Канал 1 і Россия. Більшість читає новини в мережі, маючи в своєму розпорядженні кілька класних інтернет-сайтів з об'єктивною інформацією. Російська влада досі ще не робила спроб обмежити доступ до інтернету, частково тому, що в технічному сенсі це доволі складна операція. Інтернет з'явився у Росії в час хаотичної свободи та відсутності контролю — на противагу, скажімо, Китаю. Нині більшість серверів у приватній власності, тож запровадження контрольних механізмів призвело б до фінансових збитків. Цікаво й інше: за яких політичних обставин можна було б забрати в росіян свободу, до якої вони звикли за десятиліття? А Володимир Путін завжди мав добрий нюх на громадську думку...
Контролювати людей більше не вдасться. Тому не можна називати російську націю невільною. Хоч і не мають росіяни демократії, зате живуть у глобалізованому світі. Глобальні інформаційні потоки в Росії нічим не відрізняються від інформаційних потоків Фінляндії, Франції чи США.
Іншими словами, російський люд має тепер більше простору, ніж будь-коли за всю історію Росії.
РОЗДІЛ 5
ПРО КОРУПЦІЮ
— Ніколи й копійки не даю міліції. Це справа принципу, — каже мій добрий друг Сергій.