Чоловічий шовінізм у російському суспільстві відвертий і неприхований. Цілком нормально, скажімо, опублікувати анонс такого змісту:
«Потрібний секретар, жінка, до 25 років, ріст не нижчий 175 см».
Я бачила й анонси, де працедавець відкрито повідомляв, що на вакансію потрібний чоловік, хоча та посада аж ніяк не передбачала важкої фізичної праці. У Фінляндії такий підхід до добору персоналу заборонений законом.
Коли ми з моїм оператором спізнювалися на рейс до Петрозаводська, в аеропорту оголосили тільки його ім'я.
— Чому ви не повідомили, що й моя колега спізнюється? — запитав Ілля, коли ми, ледве переводячи дух, прибігли на посадку.
— Та ж дівчина з вами! — украй роздратовано відповіла стюардеса.
Тут у людей що на умі, то й на язиці. У цьому сенсі Росія ліберальна, не скута жодними путами. Ніхто не дбає про політес і коректність, А це означає, що полеміка буває відвертішою, аніж навіть у західному світі. Росіяни живуть в аж ніяк не демократичному суспільстві, однак порівняно, скажімо, зі шведами, я часом запитую себе, який з цих двох народів вільніший у ментальному сенсі. На жаль, така свобода дозволена й у висловлюваннях про жінок. Жінок оцінюють за зовнішніми якостями, навіть тих, на яких лежить відповідальність за ухвалення рішень.
У книжці Ми і вони відомий журналіст Володимир Соловйов змальовує політиків, які були гостями в його студії. У книжці він подає світлину відомої опозиціонерки Ірини Хакамади з коментарем: «Ну, як можна не любити такої жінки?»
Ірина Хакамада — одна з очільниць російської опозиції, колишня віце-спікерка Думи, її знають і поважають поза межами партії. Вона має гострий розум, добре підвішений язик і відвагу говорити те, що думає; вона справжня зірка на всіх теледебатах, де затьмарює більшість російських політиків умінням чітко й доступно формулювати свої висловлювання. Проте, зображуючи в книжці цю жінку, автор удостоює уваги лише її зовнішність.
Власне кажучи, нічого принизливого в цьому немає. У Росії прийнято захоплюватися жінками, кажучи компліменти про їхню вроду. Всіма жінками без винятку, навіть такими, як відома на весь світ журналістка Анна Політковська. Коли її убили, Новая газета, де вона працювала, опублікувала некролог з фото на всю першу сторінку. Некролог починався словами: «Вона була красунею...»
Анна Політковська була надзвичайно відважною жінкою, яка невтомно викривала жахливі порушення прав людині в Чечні. Це було справою її життя. Та коли її холоднокровно вбили, колеги вирішили вшанувати її як людину, а що була вона жінкою, то, природно, насамперед згадали про її вроду. Це не шовінізм, це спосіб пошанівку покійного в російській традиції.
Самі жінки протестують рідко. У Росії нема потужного феміністичного руху, а більшість знайомих мені жінок відчувають співчуття та жаль до феміністок, не розуміють, чого цим поборницям прав жінок бракує у житті.
— Ми й так заправляємо чоловіками, як заманеться. Хист у тому, щоб створити ілюзію, ніби це вони все вирішують, — пояснює мені Таня.
Чоловік — голова, а жінка — шия, крутить головою, куди хоче. Так каже російське прислів'я і виразно ілюструє російський погляд на взаємостосунки між статями. Повне зрівняння у правах чоловіків та жінок — це ж нудно. Значно веселіше й цікавіше бавитися у гру, ніби чоловік — голова родини, хоча всі знають, хто насправді головний.
— Чоловіки повинні відчувати свою перевагу, Аню. Ти просто маєш навчитися вдавати трохи слабшу й безпораднішу, аніж є, — повчає мене Катя, моя найліпша подруга з Санкт-Петербурга.
— Невже це правда? — не йму я віри. — І чоловікам від цього не стає нудно? Невже цікаво жити з людиною, яка погоджується з усім, що б він не сказав?
— Але ж і дурневі ясно, жодний чоловік не захоче, аби дружина була мудрішою за нього! На що це буде схоже? — одностайно вигукують Коля та Ілля, коли я цікавлюся їхньою думкою.
— Та це ж смертельно скучно, коли ніхто тобі не суперечить! — не поступаюсь я.
— Аню, ти хочеш мати чоловіка чи ні?
Вочевидь, найнадійніше схована таємниця Росії у тому, що жінки не є ні дурнішими, ані слабшими за чоловіків, навпаки. Але зізнаватися про це перед чоловіками негоже.
Статистика — річ об'єктивна. Російські чоловіки помирають приблизно в п'ятдесятидев'ятирічному віці, жінки в середньому доживають до сімдесяти двох років. Алкоголізм набагато більша проблема серед чоловіків, аніж серед жінок. Російські чоловіки частіше гинуть від нещасних випадків на виробництві, бо в Росії ще чимало суто чоловічих галузей промисловості, де потрібна груба фізична сила і де чхати хотіли на правила безпеки. Найтривожніший приклад — шахти.