Жінки здобувають освіту, працюють, доглядають домівку, піклуються про дітей і успішно плекають ілюзію, ніби чоловік — голова родини.
Очевидно, причина в тому, що жінки переважають кількісно. А що чоловіки вмирають раніше, то й жінок у Росії значно більше. Серед чоловіків, що зосталися, не так легко знайти такого, який: а) не п'є, б) має роботу і в) неодружений. У Росії надмір вродливих, освічених, професійно компетентних жінок, зате бракує тверезих чоловіків, які мають роботу.
— Усі вони або алкоголіки, або безробітні, або одружені. У цій країні не вистачає нормальних чоловіків, — каже Таня.
Іншими словами: знайшла такого, як треба, тримайся хоч зубами! Боротьба за так званих «нормальних чоловіків» іде жорстока.
— Ніколи не залишай свого хлопця на довгий час самого. Чоловіки, як діти. Щойно послабиш віжки, він собі знайде іншу, — радить ще одна моя російська подруга.
Я цілком інакше ставилася до цього, коли розлучалася зі своїм російським хлопцем. Тому абсолютно не розуміла реакції своїх товаришок: співчуття, ніби хтось помер у моїй родині...
Коли ж я розповіла, що вирішальний крок зробила я, а не він, вони ледь не розсердилися. Це ж треба бути такою дурепою! Він же роботу мав!
Нині я вже краще розумію, чому Лена вирішила прооперувати груди. Для неї це був насамперед спосіб побільшити шанси в шаленій конкуренції. Гарних, самотніх і тих, які мають роботу, мам у Росії хоч гать гати, на ринку дружин не така вже й велика перевага. Гарних, самотніх і з роботою мам з силіконовими грудьми теж стає дедалі більше, але Лєна готова піти на ризик. Бо не хоче залишатися самотньою. Це тісно пов'язано з соціальною стигмою. Статус «старої діви» аж ніяк не престижний у Росії, у Москві навіть не існує культури «сексу в великому місті». Поруч з жінкою мусить бути чоловік, з яким можна почуватися, мов за кам'яною стіною, як каже моя подруга Юлія.
Проблема лиш у тому, що більшість жінок змушені самі бути отією кам'яною стіною... Без жіноцтва Росія вже б давно розсипалася на порох. Та жінки навіть бровою не ведуть: життя стає легшим, якщо хоча б ілюзію підтримувати про себе як про слабку, безпомічну істоту, яка потребує сильного чоловічого плеча.
РОЗДІЛ 7
ПРО РОСІЙСЬКИХ ЧОЛОВІКІВ
Жінка добре влаштувалася. Після роботи їй треба всього лишень забігти до дитсадка, забрати дітей, купити їсти, допомогти дітям з шкільними завданнями, укласти дітей спати, попрати, попрасувати й прибрати помешкання. А тоді вона вільна й може робити, що їй заманеться. Чоловік же після роботи йде додому дивитися телевізор. А після цього, виснажений до краю, падає в ліжко. Таке його життя! Бідолашний!
Коли я зійшлася з російським хлопцем, чимало моїх російських друзів-чоловіків сприйняли це з великою недовірою.
— А ти з'ясувала, хто він такий? Зв'язки з мафією у нас звична річ, — хвилювався один.
— Роби, як знаєш, але грошей йому не давай! Не дозволяй йому використовувати себе, — радив інший.
Мене дуже вразила і навіть трохи зачепила за живе така чоловіча нелояльність. Згодом я зрозуміла, що зіткнулася з дуже неординарною для Росії ситуацією, коли чоловіки стали на бік жінки супроти іншого чоловіка.
А все тому, що в Росії дружба — це святе. Янсон, один з моїх найдавніших і найближчих друзів, щиро хвилювався про мене. Він передбачав стереотипну ситуацію: довірлива іноземка дає себе обкрутити верткому російському гультіпаці, який лишень використовуватиме її. (Стереотип спрацьовує і в зворотному напрямку: довірливий іноземець потрапляє до пазурів підступної росіянки.)
Тільки-но познайомившись з Сергієм, мої приятелі відразу прийняли його в своє коло. А тоді вже за будь-яких обставин стояли за нього горою. Коли ж я за шість років спільного життя поклала край нашим стосункам, вони одностайно перейшли на його бік, навіть мій найкращий друг Янсон, який чудово знав, що то було не поквапливе, а дуже добре зважене рішення. Ілля дослівно відчитав мене.
— Аню, оті скандинавські феміністки заморочили тобі голову! За чоловіка треба боротися. Ти що, отак просто викинеш його на вулицю? — дорікав мені Ілля.