Е ні, відмінність між статями мусить таки бути! Російські чоловіки переконані, що лише тоді світ стане цікавішим та яскравішим.
Російські жінки з ними погоджуються. Тож поки що в Росії не існує жодного підгрунтя для появи фемінізму.
РОЗДІЛ 8
ПРО ПАРАЛЕЛЬНУ РЕАЛЬНІСТЬ У РОСІЇ
Найперше, що я зробила, приїхавши до Москви, роздобула собі фальшиву реєстрацію. Щоб перебувати в Росії, іноземцеві потрібно зареєструватися. У моєму випадку це неможливо було зробити, бо я мала тимчасову візу і не мешкала в готелі.
Секретар нашого московського офісу вважала, що жити так два місяці ризиковано, тож запропонувала фальшиву реєстрацію. Залагодити справу було неймовірно просто: знайти в інтернеті відповідні фірми й зателефонувати. За кілька днів, заплативши 25 євро, я одержала свою фальшиву двомісячну реєстрацію.
Витрачені кошти мій працедавець, звісно, компенсував. Тобто фінська телерадіокомпанія пішла на те, аби удвох зі мною обвести російські органи влади довкруж пальця, що цілком нормально. Гадаю, більшість працедавців закордонних кореспондентів рано чи пізно змушені погоджуватися на такий обман, більший чи менший... Мій переступ незначний — я знаю колег, які багато місяців працювали без офіційної акредитації, доки російське міністерство закордонних справ опрацьовувало їхні подання.
Живучи в Росії треба засвоїти один дуже важливий момент, а саме: у яких ситуаціях можна а) порушувати правила, б) довільно тлумачити їх і в) коли, навпаки, варто дотримуватися їх до останньої коми.
А вихідна точка така: не існує абсолютних правил. Усі росіяни знають, що правила створені не задля загального блага, а є безглуздими вигадками дрібних бюрократів. Властивого громадянам Скандинавії уявлення про моральний імператив — безумовне дотримання законності — у Росії просто не існує.
Нема жодних моральних імперативів, є тільки різні способи пристосування до життя у ненадійному, несправедливому, непередбачуваному суспільстві. Тому росіяни ніколи не замислюються про загальне благо, прокладаючи собі шлях у суспільстві. Вони думають лише про себе та ще про своїх близьких.
Це не має нічого спільного з егоїзмом, навпаки, російська культура має дуже виразні колективні риси. Йдеться радше про раціоналізм. На суспільство годі покладатися, покластися можна тільки на себе. За всю історію Росії західні правові принципи ніколи міцно не приживалися на російському ґрунті, навіть за правління царя Олександра II, який запровадив цілу низку реформ у другій половині XIX століття. Тоді було реформовано судочинство, з'явилися незалежні суди, які взяли за головний принцип своєї роботи дотримання закону, а не догоджання примхам високих очільників.
Реформи, проте, виявилися недосконалими, половинчастими, бо діяльність загальної юридичної системи не поширювалася на селян.
Сімдесят років комунізму і десять років дикого капіталізму вщент зруйнували підвалини для створення правової держави в Росії. Нині тут існує формально незалежна судова система, однак на практиці суди ухвалюють рішення за велінням владної верхівки або ж на користь того, хто більше заплатить. Тож мало в кого збереглася хоч дрібка довіри до судів.
Однак оптимізм вселяє те, що навіть за такої ситуації дедалі більше росіян звертається до суду, аби відстояти свої права. Здебільшого це споживачі, які не хочуть миритися з обманом. Наприклад, люди, які купили помешкання, яких взагалі нема в природі. Ці люди й надалі не мають великих шансів виграти справу, але позивачі, буває, приводять до суду представників медій, що іноді спонукає суд оголосити звинувачувальний присуд фірмі, яка обшахрувала своїх клієнтів.
До найпоширеніших правил, які звично порушують росіяни, саме й належить закон про реєстрацію. Людина, яка приїжджає на постійне місце проживання до якогось міста, повинна там зареєструватися. Москва — найбільше місто Росії — росте неконтрольовано. Ніхто не знає, скільки люду вливається у неї щороку, бо більшість не реєструється.
Закон про реєстрацію (прописку) залишився у спадок від Радянського Союзу, коли влада пильно стежила за діяльністю громадян. Однак обмеження свободи пересування сягає корінням набагато глибше. Упродовж багатьох століть більшість росіян жили на правах рабів свого господаря — цілі села складалися з кріпаків. Вони були приватною власністю поміщика й прив'язані до одного місця від колиски до могили. Кріпосне право в Росії скасували лише за Олександра II — 1861 року.