Навіть думка про регулярну зміну влади за результатами регулярних виборів наганяє на Кремль жах. А все тому, що в російській політиці той, хто програв, уже ніколи не зможе повернутися у владу. Колись на таких чекала смерть, заслання або ж монастир. Кому ж пощастило дорватися до влади, тримається за неї зубами.
Ось чому громадяни Росії на загал зовсім не цікавляться політикою. Така байдужість закономірна — однаково нічого не зміниться.
Та все ж на противагу багатьом іншим, які живуть в умовах часткових чи повних диктаторських режимів, росіян не оточує інформаційний вакуум — вони вільно подорожують світом і без жодних обмежень користуються інтернетом. Це не робить Росію повноцінним громадянським суспільством, однак створює умови до появи громадян з самостійним мисленням. Тож цілком можливо, що в словах Людмили Алєксєєвої таки є зерно правди...
РОЗДІЛ 10
ПРО РОСІЙСЬКИЙ КОЛЕКТИВІЗМ
Одного травневого вечора першого мого року в Москві я і мій хлопець зустрілися з друзями в парку Сокольники. Весняний вечір був теплим і ясним. Ми смакували шашликами та пивом на терасі одного з ресторанчиків. Нам було затишно й весело весь вечір, повз нас проходжувалися сотні москвичів.
Коли вже всі збиралися розходитись, несподівано виникла дискусія, яку лінію метра нам обрати. Я нічого не розуміла.
— Ми з Сергієм їдемо від станції Сокольники до Садового Кільця, а звідти до Добринінської. Що тут складного? — дивувалась я.
Виявилося, мова зовсім не про те, як кожному з нас скоріше дістатися додому, а про вибір спільного маршруту, аби якнайдовше побути ще разом.
У Росії найважливіше — бути разом. Спілкування з друзями та родичами ставиться на перше місце, воно понад усе й навіть не сприймається як пріоритет. Поняття quality time — час на спілкування з близькими та коханими — не існує, росіяни б його просто не зрозуміли. Бо ж ми завжди з близькими та коханими, щодня, а на роботу ходимо, щоб мати за що жити.
Запрошення у гості тут рідко буває формальною ввічливістю. Запрошують щиро й щиро радіють, коли гості стають на порозі. Росіяни люблять приймати гостей, бо це означає довгі посиденьки з бурхливими суперечками — найліпше, що може бути в світі. Заночувати потім у господарів — річ майже звична, без ночівлі забава закінчиться надто рано.
Щодо мене, то я волію прокидатися у своєму ліжку, тож зазвичай таки повертаюся додому після гостини в московських друзів. Щоразу мені доводиться делікатно випручуватися з обіймів господарів. Серце крається, дивлячись на їхні обличчя, доки я одягаюся. Вони завжди засмучені й розчаровані, хоч на годиннику п'ята ранку, і галасливі посиденьки тривають вже понад десять годин. А як класно було б прокинутися усім разом!
У гостях зазвичай частують закусками (розмаїті салати, холодна нарізка з язика та шинки, рибні консерви, сир з ковбасою — словом, усе, що можна знайти в холодильнику), на стіл ставлять сік, вино й горілку. Тоді всі сідають і спілкуються. Спілкуватися — означає розмовляти між собою, без упину й дуже голосно. Росіяни ненавидять мовчанку. Цим вони нагадують американців, та все ж тут існують істотні відмінності.
Якось на весільному банкеті мене посадили за стіл з американцями. За три години я вже була, мов вичавлена цитрина. — вони говорили, говорили, говорили... Замовкав один, розмову підхоплював інший. Головне не що мовиться, головне — не мовчати! Американці торохтіли про все, що на язик спливало, лиш би заповнити тишу. Якщо всі теми для розмови вичерпувалися, хтось починав оповідати про свій останній похід до супермаркету. Урешті-решт я так охляла, що весь банкет обернувся для мене запеклою боротьбою з утомою і спробами демонструвати хоч якусь зацікавленість.
Росіяни також полюбляють багато говорити, але надзвичайно рідко описують свої походи до супермаркету. Вони ведуть балачки про життя, кохання та смерть, про друзів і ворогів, близьких та рідних, про війну, насильство й жахи, про літературу, поезію і полтергейст, про пожежі, катастрофи й китайську міфологію. Вони ніколи не розмовляють про несуттєві речі, завжди захоплені темою бесіди.
Передусім росіяни дуже цікавські. Якщо ти єдиний фін за столом, приготуйся до навали запитань. У чому секрет лінії Маннергейма? Чому ти, фінка, розмовляєш шведською? Чому в Фінляндії так спокійно, тихо й затишно? Чому у вас такі добрі дороги? Добре, що Фінляндія вирішила не вступати до НАТО! Нам, звичайно, відомо, що то ми розпочали Зимову війну, але війна Продовження була вашою помилкою!