Цікаво, що такі імена, як Таня, Аня. Катя і Надя поширилися і популярні у Фінляндії, хоч це й не імена, а їхні зменшувальні форми. Вони тепер такі звичні, що стали часткою шведської та фінської іменної традиції. Запозичення відбуваються й далі. Скажімо, я не раз бачила в рубриці анонсів газет Гювудстадсбладет і Гельсінкін Саномат ім'я Саша.
Росіяни завжди звертаються до незнайомих їм людей па ви. Правило просте: до всіх, кому за шістдесят, звертатися па ви і крапка! Тикають лише друзям.
Звертатися до співрозмовника пане Іванов чи пані Іванова ввічливо, однак до такої форми вдаються доволі рідко, не те що на Заході. Натомість, бажаючи висловити повагу до людини, звертаються на ім'я та по батькові. Скажімо, до Єльцина здебільшого зверталися Борисе Миколайовичу, до Медведєва — Дмітрію Анатолійовичу, а не пане Єльцин чи пане Медведєв. У розмові росіяни часто повторюють імена одне одного: саме так, Тетяно Миколаївно; ні, Вікторе Івановичу, сигналізуючи так свою повагу до співрозмовника, наголошуючи, що слухають його, чого майже ніколи не роблять фіни.
Існує два способи звертатися до росіянина на ім'я. За офіційних обставин — ім'я і по батькові, до друзів — лише на ім'я. Але назвати на ім'я можна й особу, з якою на ви: «Коли ви їдете у відпустку, Таню?» або «Серьожо, допоможіть мені розв'язати цю проблему!» Так звертаються до людей, з якими стрічаються щоденно, але які не є друзями.
Росіяни рідко звертаються одні до одних на повне ім'я. Я ніколи не чула, щоб Володимира називали Володимиром, тільки Володимиром, скажімо, Сергійовичем або Володею. Дружина Володимира може ласкаво назвати його Вовочкою, якщо хоче, щоб він виніс сміття.
Радник Буша, порадивши йому звертатися до Путіна «мій друже Володимире», допустився помилки. Бушеві треба було сказати «мій друже Володю» і не інакше!
Російська звичка «викати» усім, окрім близьких друзів, дуже зручна. Вона послідовна і цільова, завдяки чому простіше спілкуватися з навколишніми людьми. І хоча я звикла у Фінляндії усім «тикати», іноді скандинавська неформальність видається мені нещирою або нав'язливою. Мені, наприклад, не подобається одержувати рекламні листи, які починаються словами: «Привіт, Анно-Лєно!» Таке звертання неможливе в Росії, там я пані Лаурен і в формальному, і в професійному спілкуванні.
Це класно, коли можна тримати людей на дистанції на свій розсуд. Зі звертанням на «ви» набагато простіше відстоювати свої права у ролі, скажімо, клієнта. Москва, як уже мовилося, не знає, що таке сентименти; той, хто не навчився мостити собі шлях ліктями, приречений стояти в самому кінці черги. Тому іноді доводиться нахабніти. Це неприємно, однак звертанням на «ви» люди хоч трохи виявляють поваги, водночас сиґналізуючи, що конфлікт не має в собі нічого особистого.
Можна звертатися на «ви» й до людей добре знайомих, але значно старших за тебе. До російського оператора нашої фінської телерадіокомпанії я, щоправда, так не звертаюся, бо ми колеги, а в журналістських колах не прийнято «викати». Іноді я помічаю, як це дратує літнього фотографа, мовляв, шмаркате дівчисько, майже вдвічі молодше, а «тикає». А те, що він мені «тикає» і що два інші кореспонденти, хай навіть старші за мене, з ним на «ти» — це нормально! Тут я вирішила переступити через російську традицію, бо, по-перше, роботодавець у мене фінський, а, по-друге, як на мене, стосунки кореспондента й оператора не повинні залежати від віку та статі. У Росії щось подібне, звісно, утопія!
Виняток лише підтверджує правило. До інших людей з мого журналістського середовища, які старші за мене, я звертаюся у ввічливій формі, навіть якщо вони стали мені близькими. Моя улюблена вчителька російської за роки мого навчання стала мені другом, та все ж я ніколи не скажу їй «ти». Вона ж моя наставниця, яку я дуже ціную і поважаю.
Звертання на «ви» додає спілкуванню багатозначності. Це один з багатьох чинників, який робить життя у Росії багатоманітнішим та налагодженішим, аніж у Фінляндії. Вже саме звертання сигналізує про багато що: вік, стать, ієрархію. Як і все в Росії, це послання не відкрите, а заховане між рядками...
РОЗДІЛ 13
ПРО РОСІЙСЬКУ ПРАКТИЧНІСТЬ
Моя близька товаришка Катя має літній будиночок, дачу в Зеленогорську, колишніх Терйоках, на Кольському перешийку. Будиночок стоїть на зеленому пагорбі, зарослому сливово-яблуневим садом, кущами порічки, дикими квітами й високою некошеною травою. Помальовані зеленою фарбою стіни, вікна з різьбленими рамами, підлога, яка загрозливо прогинається під ногами, — усе, як на більшості російських дач. Навколо розкидані ще з п'ятдесят інших дач з чудернацькими прибудовами, без жодного прямого кута, оточені зеленими садами й маленькими прямокутними грядками з картоплею та кабачками.