Це зовсім не означає, що, міркуючи так, росіяни мають рацію. Як на мене, вони помиляються. Неймовірно шкода, що народ Росії не хоче відважитися розпочати складний і важкий процес творення демократичного суспільства, суспільства, у якому не всезнаючий президент братиме народ під своє крило, а кожна людина відповідатиме за своє життя. Демократія — це багатопартійна система, де різні політичні сили змагаються за владу, але водночас опановують непросте мистецтво компромісу. Саме цієї якості завжди бракувало російському суспільству, а нездатність знаходити щонайменший спільний знаменник і компроміс у рішеннях, які всім принесуть користь, завжди буде їхнім бичем.
Демократія — це процес, а не готовий пакет рішень. Однак саме так трактують її в Росії — готове рішення, апробоване в 1990-х роках лише для того, щоб зробити висновок: таке не для нас.
Народ віддав перевагу хазяїнові й радо повернувся до спокійного, добре знайомого авторитарного суспільства. Це полегшує життя на нетривалий час, але неминуче породить труднощі на дальшу перспективу, бо розв'язання проблем лише відкладається. Доки Росія залишатиметься державою самодержця, проблеми корупції, економічного застою і браку контролю за державними органами не розв'яжуться.
Та все ж росіяни обрали саме цей шлях. Як журналіст, я вимушена займати критичну позицію стосовно того, що бачу. Та я б не змогла працювати в цій країні, якби водно задавалася питаннями: Чому вони не роблять так, як ми? Чому вони не такі, як ми?
Ми не хочемо, аби росіянам подобався Путін. Але вони вперто захоплюються ним. Ми вважаємо, що росіянам варто було б улаштувати помаранчеву революцію і скинути кремлівський режим. Вони ж хочуть зберегти його заради спокою у суспільстві. На нашу думку, російським жінкам треба більше думати про рівність у правах з чоловіками, а не про те, як ліпше їм догодити. Жінкам же подобається догоджання...
Я не вважаю, що з тим, що в Росії нема демократії треба миритися тільки тому, що Росія — це Росія. Це так само примітивно, як вірити, що західноєвропейський стиль життя — вершина всіх моральних цінностей на світі.
Але факт зостається фактом: вони думають не так, як ми. Вони чинять не так, як ми. І не моя це справа переконувати їх змінити спосіб мислення, моя справа — спробувати зрозуміти, чому вони думають так, як думають.
Усе це не означає, що Росія ніколи не стане демократичною країною. Росія має такі самі можливості реформації суспільства, як, скажімо, Україна, Грузія чи Естонія.
Але тими можливостями не скористалися. Чому?
Звинувачення у такому розвиткові подій Володимира Путіна ані на йоту не допоможе нам збагнути Росію. Я зумисне наголошую на особі Путіна, хоча нинішній президент Росії Медведєв. Але саме Путін створив Росію, яку успадкував Медведєв. Правління Медведєва — продовження путінського режиму.
Західний світ любить демонізувати образ Путіна лише тому, що це дає нам простішу й зручнішу модель для розуміння, чому Росія поводиться так, як поводиться. Та навіть незважаючи на те, що Росія — самодержавство, народ по-справжньому підтримує путінський режим. Більшість виборців Путіна проголосували за нього зі щирого переконання. Частково це пояснюється контролем ЗМІ з боку Кремля, однак не все залежить від Кремля. Росія — не Північна Корея, тут є опозиційні газети й радіостанції...
З цього погляду відмінність між Росією і такими країнами, як, скажімо, Бірма чи Куба, дуже суттєва. Це відмінність між абсолютно закритими державами й державами перехідними, які хоч і скеровують спецпідрозділи на демонстрації незгідних, все ж дозволяють своїм громадянам подорожувати світом і користуватися інтернетом, скільки душа забажає.
Росіяни вважають Путіна добрим президентом, вони завжди хотіли мати авторитарного лідера, який зумів би тримати в шорах бюрократів та олігархів або ж злодіїв, як їх називають росіяни. Те, що de facto за правління Путіна бюрократії і корупції побільшало, не применшує його популярності. Незбагненно, але так воно є.
Росіяни люблять Путіна, бо він не засуджує радянської історії. Комуністичний режим фізично знищив щонайменше 120 мільйонів людей: під час голодомору на Поволжі та в Україні, розкуркулювання і насильної колективізації у 20-х роках минулого століття, Великого терору, розв'язаного Сталіним у 30-х роках. Не кажучи вже про несусвітню кількість намарно загиблих через некомпетентність комуністичного керівництва під час Другої світової війни. Однак багато росіян і надалі не бажають засуджувати злочинний радянський спадок. Дивно, але так воно є.