Выбрать главу

Усе це постійно треба тримати в голові, щоб давати собі раду з московськими буднями. І це не дурниці — без сотні чи п'ятдесятки таксі не спіймаєш, бо більшість так званих таксистів приватники, які підробляють ліваком. Важко сподіватися, що вони клопотатимуть собі голову дрібняками на решту.

Полювання за дрібними грошима поступово входить у звичку, і вже не замислюєшся про це, доки не поїдеш у відпустку додому, до Гельсінкі, а там, виявляється, УСІ мають чим віддати решту. І не треба думати, як зберегти дрібні купюри в гаманці. Неймовірно... і майже нудно...

РОЗДІЛ 4

ПРО РОСІЙСЬКУ ДЕМОКРАТІЮ

«Земля наша велика й багата,

та нема в ній порядку.

Приходьте княжити й володіти нами»

Літопис Нестора. Рік 862

На Заході стало модно зітхати й бідкатися, як занепадає демократія в Росії. І Захід має цілковиту рацію. Російська демократія відкочується назад, відтоді як до влади прийшов Путін. Це доконаний факт, і нема чого бідкатися.

Питання у тому, що Заходові з цим робити. Удавати, ніби не в обличчя тобі плюнули, а дощик накрапає, і мовчати собі тихенько, доки Росія вчасно постачає свій газ та нафту? Спробувати поступово інтегрувати Росію в західні організації, такі як СОТ чи Велика Вісімка, і так намагатися впливати на її розвиток? Чи може, варто гримнути кулаком по столі й оголосити Кремлю, що для ЄС і США неприйнятно, коли закривають незалежні телекомпанії, коли кидають до в'язниці бізнесменів, які справно сплачують податки, коли прибирають з дороги нелояльних до режиму журналістів і панує безкарність.

Одне безсумнівно: російська влада не зацікавлена в повчаннях, якими повинні бути принципи демократії. Надто, коли повчати береться західний світ, бо, на думку Кремля, Заходові йдеться лише про те, щоб підірвати позиції Росії і встановити власну гегемонію. Насамперед це стосується США. які, на думку Росії, обплутують тенетами увесь світ, прикриваючись гаслами «поширення демократії».

Тому так гостро зреагувала Москва на наміри Штатів звести протиракетний щит у Польщі та Чехії. Росія стурбована й ображена дедалі ближчим просуванням США до її територій, відмовляючись розуміти, що американська протиракетна система в Центральній Європі та американські війська в Центральній Азії нічим не гірші за російську військову присутність у Мексиці чи розташування російської системи ПРО на Кубі.

Щоб зрозуміти, чому Кремль так вперто брязкає зброєю і б'є себе в груди, чому такий нетерпимий до критики й миттєво впадає у гнів, треба підійти до проблеми з іншого ракурсу. Тобто проаналізувати світ і зміни, які відбулися за останні двадцять років у колишньому Радянському Союзі та Східній Свропі з російської точки зору. Отже:

1. Радянський Союз розпався мирно. Росія дозволила балтійським республікам та більшості колишніх радянських республік проголосити свою незалежність майже без кровопролиття. У Ризі та Вільнюсі загинуло осіб з двадцять. Але порівняно з тим, що могло трапитися, це просто диво, бо рахунок міг піти не на десятки, а на тисячі життів.

2. Після того, як Борис Єльцин повернув Балтії свободу, ці держави інтегрувалися з Заходом і дуже скоро вступили в НАТО. Йдеться не лише про Естонію, Латвію та Литву, а й про колишні країни-сателіти: Польщу, Чехію, Словаччину, Болгарію, Румунію та Угорщину. Тобто організація, яку весь післявоєнний період вважали ворогом номер один Москви, раптом підійшла буквально до самих кордонів Росії. І на це Росія заплющила очі, не надто протестуючи.

3. За її поступливість США віддячили ще більшим посиленням військової присутності в регіонах, які завжди входили до сфери зацікавлення Росії. Перед Москвою постає питання: чому ми повинні мовчати, коли інші пруть напролом? Ми вже віддали своїх сателітів і величезні шматки своїх колишніх територій. Ми продемонстрували нашу добру волю. Чому ж США ще глибше вганяють ножа у відкриту рану?

Причина в одному, робить висновок Москва: Сполучені Штати Америки прагнуть домінувати в усьому світі. А базікання про демократію лише прикриття.

До таких міркувань можна ставитися по-різному, але те, що і як думають росіяни, не є ані надто дивним, ані несподіваним. Сподіватися, що нова Росія отак відразу відмовиться від свого минулого, від великодержавницького мислення, від своєї історичної пихи та заздрісного ставлення до сусідів, безглуздо і наївно.