— Це шахрайство. — Він похитав головою.
— Хоч, звичайно, містер Грін може не мати нічого спільного зі страховою компанією.
— Це ймовірніше.
Я поклав візитку до кишені своїх штанів. Светр фірми «Арран» не був передбачений для того, щоб у ньому здійснювали ділові трансакції.
Він задумливо подивився на мене. Погляд у нього уважний, але говорити не квапиться. У цьому він був схожий на мого батька: середнього віку, з досвідом за плечима, знає свою справу, хоч не хапає з неба зірок.
І в «Трежер Голм» він, мабуть, випадковий.
— Гаррі, — звернувся він до свого молодшого помічника, — піди знайди телефон і подзвони у «Біч-готель». Скажи місіс Метьюз, що ми тут.
— Слухаюсь! — сказав Гаррі.
Доки Гаррі виконував доручення, Д. Дж. Легланд став оглядати руїни, й, оскільки він не заперечував, я поплентався за ним.
— Що ви шукаєте? — запитав я.
Він метнув на мене швидкий погляд.
— Доказів підпалу. Доказів того, що речі, заведені до списку, згоріли.
— Я не чекав, що ви будете такі відверті.
— Іноді я це дозволяю собі.
Я посміхнувся.
— Місіс Метьюз, здається, досить щира.
— Не мав честі бачитися.
«Собі на умі», — подумав я.
— А хіба пожежники не шукали слідів підпалу?
— Так. Як і поліція, ми консультуємося з ними.
— А вони що кажуть?
— Гадаю, це вас, не стосується.
— Навіть як на дерев'яний будинок, — сказав я, — він дуже сильно згорів.
— Ви фахівець? — спитав він з іронією.
— Свого часу я цих вогнищ Гая Фокса[5] розпалив чимало.
Він повернув голову.
— Вони горять набагато краще, якщо просочити їх парафіном. Особливо по краях.
— Я надивився на вогні ще до того, як ви народились — сказав він. — Йшли б ви собі й малювали.
— Ще полотно не просохло.
— В такому разі стійте й мовчіть.
Я не образився і залишився біля нього.
Він робив щось на зразок попередніх оглядин: піднімав невеликі тверді уламки, роздивлявся їх зблизька і обережно повертав на свої місця. Жодного з предметів, які він піднімав, я не міг визначити з відстані шести футів, і, наскільки я міг бачити, жоден з них не викликав у нього особливих емоцій.
— Дозвольте звернутися, — сказав я.
— Ну?
— Містер Грін робив те ж саме, що й ви робите, тільки не тут, а там, за димарем.
Д. Дж. Легланд випростався, кинувши на землю чорний шмат.
— Він узяв що-небудь?
— Ні, за той короткий час, поки ми спостерігали за ним, він нічого не взяв. Та хтозна, скільки він там пробув до того.
— Отже, ні. — Він трохи замислився. — Чи не думаєте ви, що це був якийсь ловигава, котрий розглядав це все заради цікавості?
— Щось не схоже.
Д. Дж. насупився.
— Що ж він хотів?
Риторичне запитання. Приїхав Гаррі, і тільки після нього — Мейзі. У своєму «ягуарі». У своєму яскраво-червоному пальті. Невдоволена.
— Що ви собі думаєте? — сказала вона, насуваючись на Д. Дж. Очі у неї палали. — Ви й досі не розв'язали питання з підпалом? Тільки нічого мені не кажіть. Я бачу, ви намагаєтесь викрутитися і не заплатити мені страховки. Ваш співробітник сказав у суботу, що все гаразд і я можу починати розчищення і відбудову; навіть якщо це був підпал, ви повинні виплатити мені, бо страховка включає в себе і підпал, звичайно.
Д. Дж. кілька разів поривався щось сказати і нарешті здобувся на голос:
— Хіба не казав вам наш містер Робінсон, що чоловік, якого ви бачили у суботу, був не з наших?
«Наш містер Робінсон» в особі Гаррі відчайдушно закивав головою.
— Він… Містер Грін… ясно сказав, що він ваш представник, — наполягала на своєму Мейзі.
— Гаразд… Який він на вигляд?
— Улесливий, — сказала Мейзі без вагання. — Не такий молодий, як Чарлз… — вона показала на мене широким жестом, — і не такий старий, як ви. — Вона подумала, тоді стенула плечима. — Він цілком був схожий на страхагента, і край.
Д. Дж. мужньо проковтнув образливий натяк.
— На зріст сантиметрів сто вісімдесят, засмаглий, сірі очі, широкуватий ніс, рівний рот під густими вислими темними вусами, темно-каштанове волосся, прилизане назад, із залисинами від лоба, звичайні брови, зеленувато-коричневе трільбі з гладенького фетра, сорочка, краватка, жовтувато-коричневий розстебнутий плащ, золота каблучка з вензелем на мізинці правої руки, — сказав я.
Він поставав у моїй уяві так виразно, ніби був тут, на згарищі, переді мною і все скидав капелюха, величаючи Мейзі «мадам».
5
День Гая Фокса — свято у Великобританії, яке відзначається народними гуляннями і розкладанням вогнищ.