— Місць не було, — сказав Джік. — Щоб зайняти столик, мені довелось приплатити десять доларів. Звичайно, ми ліпшого й не бажали. Темні закутки та психоделічне різнобарвне освітлення. Ми замовили й відразу заплатили за кілька напоїв, перечитали меню, а тоді підвелись і пішли танцювати.
— Востаннє ми його бачили, коли він ще стояв у черзі біля вхідних дверей. Ми пробралися через пожежний вихід повз якісь гардеробні. Забрали дорогою наші сумки, які покинули там, коли прийшли до ресторану.
— Думаю, він не здогадається, що ми навмисне втекли від нього, — сказав Джік. — Там сьогодні казна-що коїться.
— Чудово.
З ефективною допомогою Джіка я переодягнувся з туриста у стилі Аліс — на завсідника тоталізатора на перегонах у стилі Мельбурнзького Кубка. Він відвіз нас до «Гілтона», запаркував машину на австоянці, і ми ввійшли до вестибюля так, ніби ніколи й не виїздили.
На нас ніхто не звертав уваги. Тут напередодні перегонів панувало збудження. Люди у вечірньому одязі припливали сюди з танцзали і зупинялися невеличкими групками, щоб погомоніти, перш ніж розійтися по домівках. Люди, що поверталися з інших ресторанів, заходили сюди випити по останній. Всі вони обговорювали шанси завтрашніх заїздів.
Джік узяв наші ключі біля столу видачі.
— Ніяких вістей, — сказав він. — Вони про нас тут, здається, не згадували.
— Слушно.
— Тодде, — звернулась Сера. — Ми з Джіком замовимо їжу в номер; ти приєднаєшся до нас?
Я кивнув головою. Ми піднялися ліфтом і пішли до їхнього номера; всі натомилися і тому повечеряли мовчки.
— На добраніч, — нарешті сказав я, підводячись, щоб іти. — Дякую за все.
— Подякуєш нам завтра, — сказала Сера.
Ніч проминула. Дяка богові, проминула.
Уранці мені вдалося однією рукою поголитися і де-не-де помитися; Джік, не зважаючи на мої відмовки, піднявся в номер і допоміг мені зав'язати краватку. Я відчинив йому двері в самих трусах та халаті і вислухав усі його коментарі, коли роздягнувся.
— Боже милостивий, чи на тобі є хоч одне живе місце — без синців і незалатане?
— Було б мені приземлитися для цього на обличчя. Він аж вирячився на цю думку;
— Боже.
— Допоможи мені поправити пов'язки, — попрохав я.
— Я не можу до цього доторкнутися.
— Облиш, Джіку. Розкрути фіксувальні бандажі. У мене попід ними все свербить, і я вже забув, яка на вигляд моя ліва рука.
Лаючись, він розбинтував досконалий витвір аліського шпиталю. Зовнішня пов'язка, як виявилося, складалася з великих міцних шматків полотна, скріплених затискачами, — вони підтримували мій лівий лікоть і фіксували руку, прикріплюючи її до грудей. Під цим верхнім шаром була ціла система крепових бинтів, котрими рука була, прив'язана у цій поставі. Ще якийсь пояс з лейкопластиру, — очевидно, у зв'язку з поламаними ребрами. А попід лопаткою — широка горбкувата пов'язка, котра, — сказав Джік, — прикривала якесь гидотне церування,
— Ти ледь не відірвав цілий шмат шкіри. Там шви у чотирьох місцях.
— Зав'яжи знову.
— Вже, не турбуйся, друже.
На мені було ще три подібні пов'язки: дві — на лівому стегні, а одна — трохи нижче коліна; всі вони фіксувалися лейкопластиром або смужками полотна з затискачами. Ми їх не чіпали.
— Те, чого не бачить око, не лякає пацієнта, — сказав Джік. — Що ще зробити?
— Відв'яжи руку.
— Ти не витримаєш.
— Спробуй.
Він засміявся, розв'язав ще кілька вузликів і зняв затискачі. Я помалу розпростав руку. Нічого особливого не сталося: спочатку біль зметнувся кудись високо, а потім хворобливе відчуття припинилося і біль спустився на землю.
— Не дуже добре, — висловив своє спостереження Джік.
— Це все-таки мої м'язи. Вони протестують проти перебування весь час в одній поставі.
— Ну, тепер що?
З різних шматин і клаптів ми сконструювали нову й простішу пращеподібну пов'язку, яка добре підтримувала лікоть, але вже не була така схожа на гамівну сорочку. При потребі я міг користуватися долонею і навіть цілою рукою. Після нашої роботи залишилась купка бинтів та затискачів…
— Добра робота, — сказав я.
Ми всі зустрілися внизу в холі о пів на одинадцяту.
Довкола гомінка атмосфера очікування переймала говірку юрбу, потенційних переможців, котрі проводили ранок за віншувальними тостами. Я побачив, що адміністрація готелю влаштувала справжній водограй з шампанського біля входу до коктейль-бару в кінці коридора.