— Ти не забереш її.
— Ти можеш теж поїхати.
— Я не можу поїхати звідси, — сказав він.
— Чому?
— Не будь йолопом, — вибухнув він. — Ти знаєш чому. Бо… — Голос його поволі завмер.
Я сказав:
— Регіна буде там, де будеш ти. Варто тобі подумати про неї, як вона буде з тобою.
Ніякої реакції.
— Її нема у цій кімнаті. Вона у твоїй голові. Ти можеш вийти звідси і забрати її з собою.
Ніякої реакції.
Я підійшов до каміна й зняв картину. Обличчя Регіни всміхалось, сповнене життя. Ліву ніздрю слід було вималювати краще, — подумав я.
Дональд і не пробував мене зупиняти.
Я доторкнувся його руки.
— Давай виведемо твою машину, — сказав я. — І поїдемо до мого помешкання. Негайно. Коротка пауза. — Вставай, — сказав я.
Він почав надсадно плакати.
Я глибоко зітхнув. — Годі, — сказав я трохи перегодом. — Бензин у тебе є?
— Ми зможемо заправитись… на шосе… — відповів він, шморгаючи носом.