— На це питання він, фактично, вже відповів, — встряв один із членів комісії. — Пропоную перейти до наступного.
— «Сон» і «Холодний яр» Тараса Шевченка, «Партія веде» Павла Тичини, — клекотала радість у Янчукових грудях. — Нашим генієм і мучеником «Сон» написаний чотирискладовою стопою у 1844 році в Санкт-Петербурзі. У поемі відображена поетова ідея селянської революції, як єдиного тоді засобу ліквідації царського кріпацтва і колоніального рабства, — Петро спинився, щоб звернутися до комісії. — Прочитати всю чи вибрати щось характерне?
— Вибери найхарактерніше, на твою думку, — запропонував старший із комісії.
— Зупинися! — наказав Петрові старший. — Може, ти й усього «Кобзаря» знаєш?
— Може, й знаю, коли б підглядати часом.
— Любиш Шевченка?
— Більше всіх на світі!
— А сам бува віршів не пишеш?
— Трохи пробую, — вмить спаленів Янчук.
— Прочитай нам щось!
— Ось, подивіться і скажіть, якого, — вийняв Петро із-за пазухи вирізки й гранки та подав членам комісії, тішачись збігом обставин.
— Он воно що, хлопче, — старший екзаменатор вернув Янчукові переглянуте. — Люби й шануй мову, як і Шевченка нашого!.. То що, колеги? Гадаю, тут явно «дуже добре».
— Безсумнівно! — пожвавився другий.
— Приєднуюсь! — долучився третій. — І письмової не потрібно...
Старший із комісії детально розпитав Янчука про його походження, навчання та працю.
— Дякую, намагатимусь вам віддячити знаннями в майбутньому! — пішов Петро до дверей, подумки приписуючи свій успіх щастю та Раїсі Ісаківні.
За дверима його зустріла стіна нерішучих, і Янчук знову пояснив про питання у картках та наголосив на доброзичливості комісії.
Сидячи потім за столом у студентській їдальні й апетитно смакуючи обідом, він пікся відсутністю товариша, співчував дівчині, що не змогла розібратися з реченням і вирішував далі йти здавати російську мову й літературу.
Хоч відповідав Петро не гірше, ніж на двох попередніх іспитах, бо знав і особливості «Полтави» Пушкіна, продекламувавши уривки поеми напам'ять, і значення творчості Лєрмонтова, прочитавши з пам'яті фрагменти із «Мцирі», і відповіді на питання з граматики й синтаксису, але домігся врешті, на свою велику радість, лише оцінки «добре». Пояснив собі тим, що, відповідаючи на додаткове питання, оцінив «Холстоміра» вище за «Війну і мир», і це, мабуть, не сподобалося комісії. Вийшов з аудиторії, мало не витаючи у хмарах, адже йому лишилася тільки співбесіда із основною комісією при декані, що приймала за списками на дошці об'яв лише тих, хто не мав незадовільних оцінок.
Цікавість завела Петра на інші поверхи, де так само по коридорах панувало сум'яття абітурієнтів. Там і сталася рокована пригода — до Янчука знову звернувся той же молодик, що просив його здати за себе історію. Тепер він запропонував скласти за товариша фізику, обіцяючи заплатити наперед по домові. Петро чомусь не зміг йому відмовити на цей раз, тож без вагань отримавши у туалеті сто карбованців від товариша і узявши його викликову картку, пішов здавати фізику.
В аудиторії Янчук відчув себе злочинцем, але відступати вже було пізно, тож узяв квитка, зауваживши, що в нього тремтять руки. Після тривалої підготовки за столом відповідав він на питання невпевнено, докоряючи собі за легковажність, переплутав роботи Паскаля з Ньютоновими, а зрозумівши промашку, розгубився. Виручило його лише те, що він перелічив усіх знаменитих фізиків, починаючи від давнього світу — Піфагора, Евкліда, Архімеда, не забувши про Леонардо да Вінчі і закінчивши Декартом, Лейбніцем, Ейлером, при цьому детально характеризуючи внесок кожного.
— Я — за «добре», — подивилася запитливо на колег із комісії професорка.
— Як на мене, «задовільно», — відгукнувся її сусіда.
— А я за «дуже добре», враховуючи стан абітурієнта, — виніс свій присуд, судячи з усього, головний серед них. — То на чому зупинимося?
— За логікою, на середньому балі, — подумавши, сказала професорка.
— Я згодний, — додав її сусіда.
— Бути по-вашому! — згодився старший, ставлячи в реєстрі «добре». — Іди і не розгублюйся на решті екзаменів!
Янчук вийшов із аудиторії, повний жаху, бо раптом усвідомив, що університету йому не бачити, якщо його обман якось виявиться.
— Які результати? — зустрів його власник викликової картки.
— Здав на «добре», але плутався і нервував.