Якось восени Христя захворіла і в безсиллі пролежала майже до літа. Карпо в лихові та нужді замкнувся від усіх, усамітнився і геть озлобився на домашніх, але на диво був приязним до рідні та чужих людей. Те роздвоєння в ньому з часом ставало помітнішим і аж явним.
- Чи гоже вам, Христе, на сина ображатися – і чемного, і уважного до всякого і найменшого? – докоряла сусідка і кума Янчисі, коли та якось поскаржилася, що з ним вона не може вже дати ради. – У мене син то таки звір-звіром росте, а Карпо… Дай, Боже, всякому такого, - заздрила кума.
Те ж саме сказав їй і святий отець на сповіді, ба навіть брат, коли виказала своє невдоволення на сина. З того часу вона ніби аж заціпеніла, до смерти нікому не скаржилась і розв’язала Карпові руки для деспотичного старшування в родині.
Мотаючись між нуждою та горем, на позичені в дядька Харитона гроші він купив воли та грабарку і прив’язав брата Михайла до грабарів, нерідко посилаючи туди ще й Андрія. Та праця, зодягаючи обох братів та ідучи на виплату боргів дядькові, не давала ніякого зиску родині. Довелося Карпові влаштовувати старших трьох сестер на міську черепичню, і ті, утримуючи себе геть скромно, таки допомагали родині зарібком, але зубожіння від того не меншало. Карпо врешті влаштувався сам та тартак теслею-столярем і ковалем, добуваючи “поробками” після роботи вдома сякий-такий гріш. Допомагали потроху і Андрій та Пилип., доки останній не пішов у кадети.
Одного літа, як зупинився для переобладнання тартак, Карпо з Михайлом і Палажкою підрядився в село для германування і вбив тим два зайці, бо вони і збіжжям добре підробилися, і юна Палажка зазнайомилась із господарським сином Самілом, а Михайло – з його сестрою Даркою, навіть заручившись. Коли додати, що й хлопці вже заробляли, і дівчата, окрім Христі та слабенької Домки, то життя в Янчуків покращилось, якщо не брати до уваги того, що не давало змоги меншій братії і розігнутися та вгору глянути.
Христя бачила, як розвалюється родинна єдність, пояснювала собі те нуждою та невиправданими забаганками дітей, але робити щось для виправлення становища не бралася, уболіваючи найбільше долею хворобливих Домки та Пилипа. Дивувалася, що діти були зовсім іншими, ніж вони з Дорошем.
Щоб відірвати Михайла від Дарки, яку той майже щовечора навідував, Карпо прилаштував того з волами до чумаків, Андрія посадив на чужу мажару і відпровадив обох ще за заморозків у Крим по сіль. Брати, нарікаючи на Карпа, мусіли їхати, розрядивши і тісноту в хаті, і Карпів настрій. Чумакування невдовзі принесло родині чималий зиск. Поїздці ошатились, одягли Палажку, що мала восени згуляти весілля, та й світа побачили. Услід за Палажкою заміж забажала іти і найстарша з дівчат, Настя, - за Самілового односельця і родича Марка. Поставлений у безвихідь Карпо умовив зятів згуляти весілля в один день, аби зменшити витрати.
В хаті до Христі виказувалася належна шана, всі обрядно, старанно та пильно молилися, питали її ради, хоч і робили те зчаста лише для годиться, найпаче Карпо. Благословіння обом дочкам вона дала без заперечі і свій одяг та оздоби віддала їм у віно до решти. Хлопцям те не сподобалося, але їй, завжди мовчазній і суворій, перечити ніхто не посмів. Великою руйнацією є багатство, але куди більшою – нужда! І ніхто в родині того так добре не знав, як вона, Христя.
Ціле літо численна сім’я Янчуків гарувала на оте подвійне весілля, і коли його здихалися, всі зітхнули з полегшею. Заміж у Насті і Палазі виявився і зискливим, і щасливим – на втіху всім родинам. Дівчата були і вродливі, і не ліниві - сподобалися сватам, з їхніми чоловіками в Карпа налагодилася дружба. Невдовзі по весіллі, перед самими зазимками, до Христі у двір навідався гість із Криму. Був то парубчак Сава Трикопа, в родині якого трохи мешкали Михайло і Андрій при чумакуванні. Гостюючи на Чигиринщині, він вирішив знічев’я їх навідати. Але доля повелася з ним по-своєму. Переночувавши та сходивши наступного дня в собор – були якраз святки, - він затримався, не без старань Карпа, на цілий тиждень, закохавшись так у Прісю, що без неї не хотів і додому вертати. Сподобався і він Прісі. Поїхав Сава з домовою, що наступного літа Михайло, Андрій і Карпо навідаються в Крим по сіль і там кінцево домовляться. Ходила Пріся, як неприкаяна, ждучи весни і отієї чумацької поїздки, і знову вся родина стягалася на придане, світу не бачучи.
Кінчився нарешті той лютий, і Карпо та Андрій, підрядившись на чужі воли, а Михайло на своїх вирушили у чумацькій валці в путь.
Тепло й щиро прийняли земляків Трикопи, що самі були із Чигиринщини і втекли й Крим по отій змові “таємнодружинників”, яка відібрала здоров’я в Дороша Янчука. Трикопи обробляли землю, яку брали в оренду, і мали півтори десятини власної.
Чумаки, швидко придбавши дешевої солі, вже готувалися у зворотну путь, як хтось із них подав думку не везти оцей набір солі додому, а перепродати у Херсонщині і вернутися ще раз та добрати її для дому. Карпо, не ризикнувши гнівити господарів волів і мажар, з якими не було такої домови, відмовився з Андрієм, але Михайлові на своїх волах радо дозволив поїхати з товариством.
Більше тижня по виїзді Михайла з валкою в путь Карпо і Андрій підробляли на прокорм волам і собі на обрізці виноградника заможного татарина, живучи у Трикопів. Якогось дня під вечір валка вернулася, вернувся з нею Михайло, але вже мертвий. Карпо із Адрієм ледь не збожеволіли, побачивши попасмужене ножами лице Михайла та закривавлену білизну на ньому. Виявилося, що по путі назад на валку напали злодії. Ті, що віддали добровільно гроші, були ними лише побиті. Михайло ж захищався до останнього.
Поки в розпачі майстрували хреста й домовину, запричащали покійника святими дарами, Сава найняв мажару з волами і набрав солі. Поховавши Михайла на цвинтарі поряд із Трикопиними синами, що також були забиті бандитами, Сава з Карпом і Андрієм вирушив у Чигирин за Прісею. Батьки йому не перечили, а Карпо та Андрій, прибиті горем, були безучасними. Добралася валка додому благополучно, господар волів навіть плати не взяв за оренду, вдовольнившись двома мірками солі. Христя і вся родина почорніли з горя, а Михайлова наречена Дарина в неприкаяності постриглась у Дівочий монастир черницею.
Попродавши сіль у Чигирині й накупивши дарунків нареченій, Сава Трикоп із Прісею, благословенні Христею, вирушили у зворотну путь, давши слово, що поберуться через сорок днів по смерті Михайла, а до того житимуть при батьках, як заручені. У тісній хаті Христі Янчучки не стало двох дітей одразу. Пріся у своєму листі, який небаром прислала, сповістила, що доїхала щасно, що ходить на Михайлову могилу поливати квіти, що свекор і свекруха – добрі люди, яких їй і не снилося мати, що Сава тепер у Джанкої на підробітках, а як повернеться, вони поберуться. Ще писала Пріся про те, що Сава й свекор накупили їй книжок, то має що читати.
Життя йшло, а з ним ішло і все людське до людей – то повільно, то нежданно й швидко, а родину Христі чекали нові пригоди – до Янчуків скоро вдерлися нещастя.
Почалося все з того, що і Карпо, і Андрій, на два роки молодший, як змовившись, задумали женитися. Карпо вподобав собі ще у двокласній доньку баришника Якима Притули Ганну. Андрій тривалий час таємно зустрічався з донькою протоієрея Лесею, яка по закінченні Петербурзького університету прибула в Чигирин і влаштувалася вчителькою словесності в церковно-приходській школі, де й пізналася з Андрієм, а згодом – у гімназію.
Карпо й Андрій до часу крилися зі своїми уподобницями. Якось перед Покровою, кимось побитий, Карпо заявив, що він, як старший, має право одружитися першим. Тим паче, що коли він не зробить того зараз, то Ганну Притулівну в нього відіб’ють інші. Переконуючи всіх у родині, - а були при тому, крім матері, Дарки та Домки, ще й гостюючі: Настя та Палазя з Марком та Самілом, - Карпо у розмові натякнув, що старий протоієрей Ярема може й не віддати Лесі за Андрія, бо вона не дружина йому, шарпакові, хоч і вродливому та коханому нею. Старшого сина підтримала й мати. Це заступництво дошкулило всій родині, особливо Андрієві.