— Ні, — відповів Пілот.
— Акули?
— Ні.
— Інші тварини?
— Ні, — поспішала відповісти Актриса, не наю.
— Не наю, — просвистів Пілот. Звук «з» ніяк не давався дельфінам, тому деякі слова вони вимовляли по-дитячому, і це зворушувало.
— Ні, чи не знаєш?
— Не наю.
Вона поставила ще кілька десятків запитань, але так нічого й не добилася.
Людмила Миколаївна вирішила, що причина такої поведінки дельфінів криється у якійсь зміні стосунків між ними. Може, причиною цьому навіть сварка. В кожному разі краще не посилати тварин у такому стані на розвідку в ущелину. Доведеться зачекати, поки зміниться їхній настрій.
Валерій охоче допомагав годувати тварин. Це розважало в умовах підводного життя. Коли він уперше приніс рибу, то зразу випустив усю в басейн. Невеличкі рибинки не кинулися врозтіч, а з’юрмилися і плавали по колу одна за одною. Пілот негайно підплив до них і завмер з роззявленою пащею, наче зачарований.
— Треба кидати рибу по одній. А то він, бачите, не наважується розімкнути коло, — засміялася Людмила Миколаївна.
— Не визначить, з якої почати? — усміхнувся Валерій.
— А знаєте, ви майже вгадали… Дельфін намічає жертву в цьому хороводі, та вона відразу зникає, а на її місці з’являється інша. Доки він вагається — хапати чи не хапати йому оцю другу рибинку, з’являється третя, четверта… Ускладнена задача зачаровує хижака, притупляє його реакції. Та варто розірвати оце магічне коло… — Вона взяла довгу палицю, опустила її в басейн, — і дивіться!..
Пролунав низький, мов хрюкання, звук, і рибки одна за одною почали зникати в дельфіновій пащі.
— Цікаво! — вигукнув Валерій.
Людмилі Миколаївні подобалося, що він захоплюється, дивується, і вона поспішила ще підлити масла у вогонь:
— Риби інстинктивно знають про силу оборонного строю і часто використовують його. Та ось що найдивовижніше… Згадайте про чарівну силу танка в казках. Там дівчата теж ходять по колу, щоб злий чаклун чи відьма не могли вибрати жертву… Дивний збіг, чи не так?
У Валерія набралося стільки цікавих записів, що їх могло б вистачити на десятки заміток для куточка «З життя тварин». Він вважав себе щасливою людиною і не раз дякував Славкові, що той дозволив оселитися у «дзвоні».
Спати лягали, коли там, нагорі, наставала ніч, хоча їм не завжди хотілося спати саме в ці години. Втрачалося відчуття часу. Тому за порадою лікарів у підводному будиночку встановили мініатюрні апарати електросну із записами біострумів засинаючої людини. Досить підключитися до апарата — і одразу тебе зборює сон. Апарат можна було використати й тоді, коли в серце закрадався смуток. Щоб збутися його, в апарат закладали плівку із записом бадьорого настрою.
На «ніч» акваріум з восьминогом накривали сіткою, щоб Мудрець не подорожував по «дзвону» сам.
Якось Валерія розбудив тривожний свист дельфінів. Журналіст швидко схопився, накинув халат. Двері в коридор були прочинені. У дельфінарії — теж.
Увімкнув світло. Дельфіни були в протилежному кутку і враз повернули до нього голови. В їхніх очах — панічний страх. Чому б це? Адже в басейні нікого більше нема…
В коридорі залунали квапливі кроки Людмили Миколаївни. Вона стурбовано запитала:
— Чому ви тут? Що сталося?
— Вони тривожно свистіли. І двері скрізь були прочинені…
— Не може бути! — здивувалася Людмила Миколаївна. Потім, подумавши, додала: — Може, тут був Мудрець?
Валерій потиснув плечима:
— Перевіримо.
Йому вже й самому спадало таке на думку. Але як міг восьминіг вибратися з-під сітки? Та й навряд, щоб він зважився увійти до дельфінів, з ними жарти кепські. Але інших пояснень не знаходив…
Вони поспішили до акваріума. Восьминіг мирно спав під сіткою, закріпленою на всі гачки. Аби переконатися остаточно, що Мудрець непричетний до цієї пригоди, Валерій перевірив, чи не порвана часом сітка. Ні, все ціле.
Повернулися до басейну.
— Спробуємо щось довідатися від них, — сказала Людмила Миколаївна. — Хоча надії мало. Якби дельфіни мали намір щось повідомити, вони б не чекали, поки їх запитають.
Покликала Пілота, погладила його по голові. Дельфін вистромився з води.
— Пілоте, тебе хтось налякав?
— Не наю.
— Може, щось налякало?
Він не відповів, але Людмила Миколаївна допитувалася:
— Хто, крім нас двох, крім мене і його, — вона показала пальцем на Валерія, — входив до басейну?
— Не наю.
— Чому ж ви свистіли? Там, за стінами, щось коїлося, ви відчули небезпеку?
— Небепеку, — промовив дельфін.
— Небезпека для вас? Чи й для нас?
— Небепека.