«18.00. Чекали п’ять годин. Більше чекати не можемо. Починаємо підняття. На борту — керівник наукової експедиції гідробіологів. У тимчасовій загороді вантажного відсіку дресирований восьминіг, кличка — Мудрець…»
Два водолази в спеціальних важких скафандрах із захисними прокладками за розпорядженням командира підводного човна лишились у «дзвоні». Славко теж хотів залишитися, але Жербицький заявив, що керівникові експедиції краще бути на своєму судні і звідти організувати пошук.
Коли дісталися на борт судна, Славко одразу зв’язався з базою і викликав загін водолазів. Потім зателефонував у Президію Академії наук і ще в кілька місць, звідки могла надійти допомога.
Тим часом Тукало переобладнав на судні басейн і помістив туди восьминога. Від добровільних помічників у Нечипора Арсеновича не було відбою, кожному хотілося поговорити з Мудрецем.
Спочатку Славко хотів розігнати цікавих, але всі спроби виявилися марними. Не діяли ні накази, ні умовляння. Та й часу в нього було обмаль. Довелося розмовляти з восьминогом у присутності всього натовпу. Якщо ця обставина непокоїла Славка, то восьминогові, навпаки, така увага до його персони була явно до вподоби.
У Славка жевріла надія, що цього разу восьминіг підкаже йому, де шукати Валерія й Косинчука.
Він почав допит, заздалегідь увімкнувши магнітофон.
— Мудрець, від твоїх відповідей залежить життя твоїх учителів. Розумієш?
— Так.
— Постарайся згадати, що вони казали перед тим, як піти із «дзвона». Вони згадували про те, куди йдуть?
— Ні.
— А про те, що будуть робити? Може, один із них сказав: «Треба оглянути ущелину…»?
— Ні.
— Про що ж вони говорили?
— Про освоєння світу.
— Світу чи моря?
— Ви називаєте це морем, я — світом. Вони говорили про освоєння світу і про те, що восьминоги можуть допомогти людям.
— У чому?
— Розводити плантації водоростей і стерегти табуни риб. Будувати для людей великі «дзвони» на дні. Охороняти людей…
— Від кого?
— Від інших людей, які прийдуть на кораблях. Ми зможемо чіпляти міни до кораблів.
— Ти знаєш, що таке міна?
— Те, що приносить смерть. «Звідки він узяв про міни? — подумав Славко. — Хто йому таке наплів?» І почув відповідь:
— Люди розповіли. Це дуже цікаво. Можна убивати не по одному, а відразу багатьох…
Щоб відвернути увагу октопуса від небезпечної теми, Славко запитав:
— А ти хочеш допомагати людям?
— Так, так, так! Охороняти їх і чіпляти до кораблів міни. Бути розвідником і пастухом. Носити прилади. Знаходити щось і розмовляти з людьми. Знати, чого вони хочуть. Робити те, що вони хочуть. Не давати порад їм. Люди не мають потреби в порадах. Виконувати те, що накажуть. Ставити міни. Ставити так, щоб інші люди не знали…
Аркадій Пилипович поклав руку Славкові на плече, він теж хотів щось запитати восьминога.
— Отож ти, Мудрець, хочеш убивати людей? Чому? Ти не любиш їх?
— Люблю. Хочу робити те, що людям треба.
Славко стежив за восьминогом, спостерігав, як пульсує «лійка», і дивувався:
«Як спрут розмовляє? Чим? Його м’язиста горлянка з дзьобом не придатна для цього. Припустімо, за допомогою „лійки“. Але тоді вона повинна бути хоча б на поверхні, а не у воді…»
Він побачив, як восьминіг підняв «лійку» над водою, і одразу виникло таке ж неприємне відчуття, як і в «дзвоні», але значно слабкіше. Спрут утупився в нього, почав роздуватися, змінювати забарвлення. Славко почув щось таке, що зовсім не стосувалося їхньої розмови з спрутом. То були уривки зовсім сторонніх думок:
— Я не можу не думати про це!.. Не можу… Вас багато тут, дворукі!.. Краби…
Спрут зіщулився й затих. Одночасно припинилося і «свердління» в Славковій голові…
Клацнув вимикач магнітофона. Славко сховав апарат у чохол і квапливо пішов до каюти. Неймовірний здогад гнав його, змушуючи майже бігти. Він зачинив двері, повернув ключ. Тієї ж миті почувся стук. Довелося відчинити. Увійшов Аркадій Пилипович. Славко запитав:
— Ви теж помітили?
— Що?
— Його «лійка» була у воді. А ми чули слова… Та ж «лійкою» і не вимовиш складної фрази…
— Я помітив інше, — похитав головою Аркадій Пилипович.
Славко не став розпитувати, що саме помітив слідчий. Він швиденько увімкнув магнітофон. Почув шелестіння плівки в тих місцях, де мала звучати восьминогова мова, і побіг на палубу, до басейну.
Мудрець відповідав на запитання Тукала, але тої ж миті повернувся до Славка, хоча той навіть не встиг роззявити рота. «Мудрець, ти знаєш, де твої учителі? Де ті двоє?» — подумав Славко і почув відповідь:
«Не знаю. Уже казав. Не знаю».