«Ми досліджували тих людей при сильній дії на їхню пам’ять, на центри мозку…»
«Як досягається сильна дія?» — запитав Валерій.
«Дотиком. Коли наші руки стискають руки людини, наша мантія прилягає до її тіла, а дзьоб притискається до її потилиці».
«Це хотів зробити зі мною той восьминіг, якого я щойно убив?»
«Не знаю».
«Він завжди каже „не знаю“, коли не хоче відповідати», — подумав Валерій, зовсім не боячись, що Мудрець прочитає його думки.
Далі мовив твердо:
«А тепер проведи мене. Я мушу побачити те, що бачив мій товариш».
«Але ж я казав: ти загинеш. Ми знищимо тебе».
«Чому?»
«Скільки разів людям треба повторювати одне й те саме?! Коли б люди узнали те, що бачив він, вони б стали нашими ворогами. А це не треба ні нам, ні людям. Ми не хочемо сваритися з вами. Нічого нам сваритися. Поділимо світ. Вам суша й повітря, нам — решта».
«Той восьминіг, який був у нас після тебе, запевняв, що ви згодитесь бути нашими помічниками і в Океані».
«Згодимось», — відповів восьминіг.
«Брешеш!» — подумав Валерій.
«Ми допоможемо вам розводити водорості і пасти риб. Допоможемо боротися з іншими людьми».
«Ще б пак! Це якраз те, що вам потрібно, що було б вам на руку. На всі ваші вісім рук. А тепер геть з дороги, або я знищу тебе!»
«Але ж я застерігав тебе. Люди не повинні знати…»
«Люди повинні знати все. Спочатку знати, а потім уже ставати друзями чи ворогами. Ви самі цей принцип хотіли застосувати до нас. Спочатку знати».
Він запустив двигун, і Мудрець помчав попереду…
21
Перед Аркадієм Пилиповичем лежали дві карти бухти — надводної та підводної її частини. Перша карта була досить детальна, друга переважно контурна. Її почав складати Славко, тепер вносилися доповнення й уточнення згідно з повідомленнями водола-зіе. Обидві карти помережані лініями, всіяні цифрами. На першій було більше ліній, на другій — цифр. Вони засвідчували поширення і ступінь підвищення радіації.
Раз у раз радист приносив нові зведення і мовчки простягав їх Славкові, а той передавав Аркадієві Пилиповичу. Частина зведень підлягала подальшій обробці в обчислювальних центрах і потім знову поверталася сюди, на судно. Нині на Славка та Аркадія Пилиповича працювали десятки установ, інститутських лабораторій.
У двері каюти постукали, і на порозі виріс командир групи водолазів.
— Погляньте, — сказав він, показуючи металеву пластинку з цифрами та значками. — Це маркіровка контейнера із збагаченим ураном.
— Де ви її знайшли? — запитав Аркадій Пилипович, присовуючи карту.
— Ось у цьому квадраті, — відповів командир. Його палець показав на схрещення кількох ліній — двох червоних і чорної.
— Можна вважати, що вкрадені контейнери знаходяться тут, — констатував Славко.
— Припустімо, — уточнив Аркадій Пилипович. — Переконаємося, коли знайдемо. А поки що ми знаємо точно, що іноземних кораблів у ці дні в районі бухти не було. Отже, припущення про ворожу диверсію відпадає. Інших версій, які могли б пояснити пропажу, в нас немає…
— Давайте поговоримо із восьминогом ще раз, — запропонував Славко.
— Ви гадаєте… — блиснув скельцями окулярів слідчий.
— Гадаю.
Вони обидва добре розуміли, про що йдеться, хоча здогад здавався вкрай фантастичним. Та коли всі версії відпадають одна за одною, лишається фантастика. І, як не дивно, саме вона часто-густо і є найправильнішим здогадом.
— Ходімо, — мовив Аркадій Пилипович, згортаючи карти. — До того, поки човен буде готовий до занурення, у нас лишається цілих півгодини.
— Ви теж підете на човні з нами? — здивувався Славко.
— Маю такий намір…
Вони вийшли на палубу і попростували до басейну, біля якого вартували два моряки.
Восьминіг одразу поплив їм назустріч, розправивши блідо-рожеву мантію.
Славко попрохав одного з постових поставити біля басейну важку залізну табуретку. Потім звернувся до спрута.
«Мудрець, ти можеш вміститися на цій табуретці?»
«Можу. А нащо?»
«Спробуй», — не відповідаючи на запитання, запропонував Славко. Він силкувався не давати волі спогадам. Хоча навряд щоб окто-пус міг одночасно стежити за думками кількох людей, проте головним співбесідником він мусив би цікавитись.
Аркадій Павлович перехопив Славків погляд і показав йому на годинник.
Славко, дивлячись, як молюск легко збирається на табуретку, попросив його:
«Ляж ротом догори, а щупальці опусти вниз».
«Так мені незручно…»
«Це триватиме недовго», — заспокоїв його, пильно вдивляючись у величезні восьминогові очі.
Славко знав, що звичайні октопуси легко піддаються гіпнозу, і пам’ятав про досліди голландського біолога Тан-Кота, який випробував на спрутах різні методи впливу. Зараз Славко вирішив застосувати один із них. Може, поталанить загіпнотизувати й Мудреця чи хоча б позбавити його сили впливу на мозок людини.