Тим часом по набережній Дніпра прогулювався редактор місцевої газети зі своїм підлеглим журналістом.
Я чув слухи, що у нашому місті дивні хлопці, які говорять з явним іноземним акцентом, досліджують водосховище, - розповідав редактор. - Навіть бачив їхнє судно. Його оснащував технічними засобами наш нікопольський інженер. Я з ним розмовляв, але він мало що знає про цих дослідників. Каже, що просто виконав замовлення та й усе. От, зараз, якщо знайдемо їх, підійдемо поспілкуватися.Серед різних суден на пристані редактор розпізнав катер, орендований канадцями. Неподалік нього стояв Кевін.
Доброго дня, - привітався журналіст. - Це ви досліджуєте Каховське водосховище?А хто ви і чому цікавитеся? - відповів запитанням на запитання Кевін.Ми журналісти із газети «Нікопольські вісті», хочемо у вас взяти невеличке інтерв’ю. Що ви шукаєте на дні Каховського водосховища?Ми досліджуємо територію, де колись жили наші предки. От і все, що можу сказати. Вибачте, але я зараз зайнятий, мені треба йти, - з цими словами Кевін швидко відійшов від журналістів і попрямував до Івана з Джеком, які безтурботно ласували морозивом.Ви можете собі уявити, - сказав він їм,- якісь журналісти рознюхали, що ми тут проводимо розкопки і прийшли до мене брати інтерв’ю.І що ти їм сказав? - насторожився Джек.Сказав тільки, що досліджуємо територію наших предків. Усього знати їм не треба, а то ще якісь спритники запишуться до нас у конкуренти. Та й дозвіл на археологічні розкопки ми не оформляли, адже тоді знахідку обов’язково прийдеться віддати в державні установи. Ех, нам тільки розголосу не вистачало.Невгамовні журналісти здалеку придивлялися, з ким розмовляє Кевін.
Ці двоє, певне, теж із його команди, - припустив редактор, - треба ще до них підійти.Як тільки Кевін відійшов, представники преси з’явилися перед Іваном і Джеком.
Доброго дня, ми журналісти з газети «Нікопольський вісник». Наскільки нам відомо, ви ведете дослідження на дні водосховища. Прокоментуйте, будь-ласка, хто ви та яка мета вашої роботи?О, розумієте, - почав іронічно Джек, - на затоплених землях колись гарцювали козаки, наші далекі предки, а тепер усе під водою! О, якби нам знайти хоча б клаптик їхніх слідів! Вибачте, я розчулений, зараз, певне, заплачу. - Джек глумливо відвернувся і, потягши Івана, пішов геть.Ти явно переграв, - сказав Іван Джеку. - З твоєї вистави вони зрозуміли, що тут щось не те.Хай думають, що хочуть, аби лиш відчепилися.Редактор «Нікопольських вістей», звісно ж, не заспокоївся.
Цей блазень якийсь дивний, - сказав він підлеглому. - Хлопці щось приховують.Коли вони поверталися, то помітили неподалік судна уже Річарда і Рея, на якому червоніла кепка із прапором Канади.
Ти тільки поглянь на цих хлопців, вони розмовляють англійською, - запримітив редактор. - Не знаю скільки тут цих «дослідників», але, напевне, вони теж із їхньої команди. Ти ж англійську мову трохи знаєш? - запитав він підлеглого.Ну, так собі. Але сформулювати питання зможу без проблем. Запишу розмову на диктофон, потім перекладемо.В цей час Іван звернув увагу на ситуацію біля судна.
Подивися, Джеку, журналісти пішли до Рея з Річардом.От халепа! Цей балакучий Річард щось розплеще.А журналіст уже ставив свої запитання. Річард жваво щось йому розповідав.
Чесно кажучи, не зовсім його зрозумів, - сказав потім кореспондент своєму редактору. - Я піду до знайомого викладача англійської, щоб переклав мені по-людськи.Перекладач уважно послухав запис із диктофона і усміхнувся:
Цей хлопець говорив у жартівливому тоні. Сказав, що вони канадці з українськими коренями, нащадки запорізьких козаків. Працюють, як коні, у смердючому багні, щоб знайти якийсь примарну скриню зі скарбом.
Розділ 12 Розголос іде
Іван з Джеком, не маючи роботи, гуляли містом. Тут їм на очі натрапив етнографічний музей.
Давай зайдемо, - запропонував Іван. - Тут же має бути якась козацька старовина.У музеї дійсно було на що подивитися. Поки Іван з Джеком розглядали експонати, до них підійшов старий дідок.
Доброго дня, - привітався він. - Я працюю у цьому музеї. Як щось цікавить, можу розповісти, бачу, ви не місцеві. У нас багато експонатів з часів Запорізької Січі. Навіть до цих пір, буває, нам люди приносять якісь знахідки. А оце недавно почув, ніби до нас приїхали ще якісь дослідники і шукають невідомо що під водою. Хтозна, може наш музей ще чимось поповниться.Дякуємо, але нам час іти, - ввічливо, цього разу, відповів Джек і вийшов з Іваном із музею.Невже, це у Сотника такий довгий язик? - задумався Іван.У всякому разі нічого цей музейник не отримає. Можна подумати, я заради нього витрачав стільки грошей на нашу експедицію.А заради чого ти витрачав стільки грошей? - несподівано запитав Іван.