Це запитання дещо спантеличило Джека, але згодом він відповів:
Заради великої мрії, мабуть. Завдяки цій пригоді я відчуваю себе казковим персонажем. Ще дуже цікавить загадка вмісту скрині. Там мусить бути щось надзвичайно цінне.І, за переказами предків, ми маємо передати знахідку Україні. Можливо, там якась символічна річ.Як знайдемо, тоді подумаємо, що з нею зробити. Зараз сперечатися немає сенсу.Після полагодження землесоса пошукові роботи відновилися. Одного вечора після роботи Кевін зайшов до готельного номеру із газетою в руках.
Ішов повз газетний кіоск і помітив ось це, - Кевін передав братам газету. - Подивіться.На титульній сторінці газети «Нікопольські вісті» було вміщено фото їхнього судна та написана невелика замітка, у якій йшлося про те, що у Нікополі канадці досліджують дно водосховища, неохоче розповідають про свою роботу, але чи то всерйоз, чи то жартома промовилися про скриню зі скарбом, яку вони намагаються знайти.
Скарб? - здивувався Іван. - Тут ми самі ще нічого не знаємо, а вони вже про скарби пишуть. Ох, ці журналісти.До речі, твої колеги по роботі, - зауважив Івану Джек. - А щодо скарбу - не інакше, як Річард щось встрелив. Треба буде йому сказати кілька лагідних слів.Я гадаю, Джеку, - сказав Кевін, - ти аж надто переймаєшся таємничістю нашої справи. В нас не зовсім оформлені документи, але хто перевірятиме, чим ми там займаємося? Люди хай думають, що хочуть, все одно скриню, крім нас, більше ніхто не знайде.Швидше б її знайти, - зітхнув Джек.А наскільки нам було б легше, якби зберігся стовп, закопаний за сто метрів від скрині, - додав Іван.
Розділ 13 Бунт Річарда
Продовжувались сірі будні роботи. День за днем шукачі переорювали дно водосховища, але зовсім нічого не знаходили. Оскільки перебувати на великій глибині впродовж довгого часу не можна, то й темпи пошуків не вражали. Звісно, ця вся справа набридала. Особливо набридала вона Річарду, який одного разу сказав:
Знаєте, хлопці, я вже хочу повертатися додому. Замість цікавої пригоди тут нудна роботу, від якої мені ніякої користі. А ви замість того, щоб дякувати за старання, ще сваритеся за розмову із журналістами. І для чого мені це все? Краще поїду.Для братів Боровенків це була неприємна несподіванка.
Якщо чесно, - говорив Кевін, - то я думав, чи не варто нам найняти якогось шостого працівника, щоб швидше проводити розкопки, а тут Річард хоче повертатися. Ми повинні переконати його залишитись.Проте переконувати Річарда виявилося марною справою.
Єдина поступка, на яку я для вас піду,- сказав він,- це почекаю, поки ви знайдете мені заміну. Маєте на це три дні. Потім їду і крапка.Як знайти спеціалістів для такої відповідальної справи у незнайомому місті? Над цим складним питанням і міркували брати.
Кевін дізнався, що у місті є неформальний гурток дайвінгу. Молоді люди пірнали у аквалангах заради адреналіну.
Думаю, нам якраз треба двох молодих хлопців, які мають навички перебування під водою, - сказав Кевін братам. - Морських вовків брати не потрібно - чим простіші працівники, тим спокійніше. Я запропоную плату чотириста гривень у день. Студентів така сума повинна влаштувати. Вони, певне, не проти щось підзаробити за літо.Кевін знайшов гуртківців. Він представив себе дослідником і запропонував вакансію для двох людей. До нього підійшло двоє хлопців і двоє дівчат. Їх звали: Ігор, Андрій, Оксана та Марина.
Ми - друзі, - представилися вони. - Тому хочемо, щоб нас чотирьох взяли працювати. При цьому згодні отримувати вдвічі меншу зарплату, щоб не порушувати ваші плани на розходи. Для нас це цікавий досвід.Кевін подумав, що четверо робітників, які бажають отримати досвід і згоджуються на низьку зарплату - це чудовий варіант.
Ну що ж, - погодився він, - ви мені подобаєтеся. Зустрінемось післязавтра біля входу у пристань о дев’ятій годині.
Розділ 14 Світло в кінці тунелю
Я знайшов тобі заміну, - сказав Кевін Річарду. - Тож завтра ще попрацюєш з нами, а потім можеш їхати.От і добре, - відповів Річард.Отож, наступного ранку команда ще у старому складі проводила пошуки. Землекоп гудів, рив землю, чоловіки змінювали одне одного... Ближче до полудня усі сіли відпочити, побалакати на палубі. Усі, крім Івана, котрий виявив бажання трохи довше порозглядати дно.
І не набридло Івану там лазити, - дивувався Річард. - Мені це все остаточно остогидло, я вже зібрав свої речі і завтра з полегшенням повернуся додому.Тим часом з-під води з’явився Іван. Він швидко по драбині вибрався наверх, зняв маску, і на його обличчі засяяла широка усмішка.
Я знайшов...- захекано почав він.Що знайшов? Скриню?! - зірвалися з місць усі.Ні, я знайшов стовпа, точніше зацементований залишок від обрізаного стовпа. Швидше всього, це саме той, що закопаний рівно за сто метрів від скрині. Тепер ми зможемо знайти і саму скриню!