Тут у повітря злинули радісні вигуки. Коли емоції вщухли, Кевін сказав:
Тепер ми і самі впораємось, скажемо чотирьом молодим водолазам, що їхні послуги нам уже не знадобляться.Ну, і я вже, звісно, залишуся, - промовив Річард, - якщо така справа.Звичайно, - саркастично озвався Джек, - в скрутну хвилину - до побачення, а в успішну - привіт. Та знаєш, ми вже й вчотирьох можемо завершити справу.А скільки я вам до цього допоміг? - образився Річард.- Я маю право залишитися.Досить суперечок, хлопці, - зупинив сварку Кевін. - Йдемо краще ще раз витягнемо карту і оглянемо дно.Предки Боровенків не були картографами. Вони детально зобразили на карті місцевість, але забули вказати сторони горизонту. Чи дійсно верх карти вказував на північ, можна було лише здогадуватися. І, відповідно, напрям від стовпа до закопаної скрині хлопці могли вирахувати лише приблизно.
Копатимемо навколо стовпа, поки не знайдемо вашої скрині, якщо вона там є, - сказав Рей. - Радіус кола - сто метрів, отже легко вирахувати його довжину, це... (Рей пригадав формулу: l=2πr) шістсот двадцять вісім метрів. Тепер копати будемо дуже ретельно, спочатку у тому напрямі, який ми вважаємо найбільш вірогідним. Тим не менше, нам достатньо одного тижня, щоб вирити суцільну широку траншею по лінії кола.Брати Боровенки купили довгий трос, щоб прив’язати його одним кінцем до залишка від стовпа, а на іншому кінці, за сто метрів, прикріпити кіл і позначати лінію кола. Наближався вечір, і команда шукачів з хорошим настроєм поверталася до готелю відпочивати. Біля входу їх перестрів якийсь незнайомець.
Вибачте, - ввічливо звернувся він, - хто тут у вашій дослідницькій бригаді головний?Ми, - виступили наперед брати Боровенки.Я хотів би у якомусь затишному місці поговорити з вами.На жаль, наші бажання не взаємні, - відповів Джек. - Ми вас не знаємо, і розмова з вами нас не цікавить.Історія про ваших предків, котрі після знищення Запорозької Січі, передавали з роду в рід таємницю закопаної скрині, вас також не цікавить?У братів повідвисали щелепи. У стані легкого шоку вони не могли й вимовити слова.
Я вас чекатиму через годину за столиком у ресторані на першому поверсі готелю, - сказав незнайомець.Розділ 15 Ще одна історія
Оговталися брати Боровенки уже в готельному номері.
Не подобається мені все це, - насторожився Джек. - На нас починають звертати надто багато уваги. Ще трохи, і ця історія закінчиться. Було б добре спочатку знайти скриню, а вже потім спілкуватися зі всіма, хто хоче з нами поговорити.Ховатися вже не має сенсу. Хто хоче нас знайти, той і так знайде, - відповів Кевін. - А звідки той тип знає про нашу історію - справді цікаво. Може він нам розповість більше, ніж ми знаємо.За годину Боровенки з’явилися в ресторані. Незнайомець уже їх очікував за столиком, котрий знаходився дещо відсторонено від решти відвідувачів.
Дякую, що не змусили чекати, - сказав, усміхнувшись, він. - Вам щось замовити випити? Сьогодні я щедрий.Ми прийшли сюди не пити,- відповів Кевін.- Що ви нам хотіли розповісти?Прошу присісти. Напевне, прийшов час нам познайомитися. Моє ім’я - Жан-Марі Боровко. Це прізвище вам відоме, правда? - незнайомець відчув мовчазне підтвердження. - Я законний зберігач таємниці про закопану у Великому Лузі скриню.Хто?! - вигукнув розлючено Джек.Я бачу, що всього кореня цієї історії ви не знаєте, тож я вам розповім усе від початку.Брати Боровенки присіли за столик, щоб вислухати ще одного нащадка запорожця Боровка.
Коли російські війська знищували Запорізьку Січ, один з козаків, на ім’я Павло, у таємному місці, котре знав лише він, закопав скриню з надзвичайно важливим вмістом, щоб вона не дісталася росіянам. Дістати скриню заповідали тоді, коли Україна стане незалежною. У Павла було двоє внуків: брати Степан та Нестор. Вони домовилися, що передаватиме таємницю про скриню рід того, у кого першого народиться син. Утім, з Нестором трапилася своєрідна історія. Він воював проти армії Наполеона у російсько-французькій війні. Під час бою його поранили, і він потрапив у полон. Але війна склалася не на користь французів, котрі почали відступати, а потім взагалі тікати назад до Франції. Не чекаючи розправи над собою, Нестор десь знайшов французьку військову форму і переодягнувся, щоб видати себе за солдата наполеонівської армії, а потім тихцем втекти. Але йому це не вдалося, рана дала про себе знати. У Нестора настільки погіршилося здоров’я, що він навіть не міг ходити. Солдати його не залишили і доправили у такому стані до самої Франції. Там знайшлися добра родина, котра дала Нестору притулок і взялася його лікувати. Завдяки піклуванню молодої доньки господарів, він залишився живим. Коли Нестор трохи оправився і перестав вдавати із себе онімілого, дівчина зрозуміла, що він зовсім не французький солдат. Але любов - велика сила. Між ними спалахнули почуття. Нестор одружився із дівчиною і залишився жити у її родині. Згодом у них народився син, якому мій предок постійно втовкмачував, що він українець. Але бойова рана й надалі давалася Нестору взнаки. Здоров’я часто його підводило. Коли він відчув, що помирає, його сину виповнилося десять років. Нестор розповів хлопцю про закопану скриню і родинну місію певне все, що міг. Але що міг засвоїти десятирічний хлопчак... Ця таємниця передавалася з роду в рід, але точного місця закопаної скрині нащадки уже не знали. Багато хто з моїх предків виїздив у Великий Луг на пошуки описаного місця, але ніхто не знаходив. Шукали нащадків Павлового внука Степана - також не знайшли, але чули, що він мав сім дочок і жодного сина. Так, з часом, потихеньку дійшла таємниця роду і до мене. На цей час Великий Луг уже затопило водосховище. Але в Україну я час від часу приїжджав, вивчив українську мову, відпочивав тут, завів друзів, з якими постійно спілкуюся. І от один товариш повідомив мені, що читав у газеті про шукачів скрині зі скарбом на дні водосховища. Я одразу подумав: а що як справді йдеться про нашу таємницю? Адже логічно, що Степан теж міг передати своїм нащадкам заповіт. Та якщо чесно, я сам не дуже в це вірив, але вирішив перевірити і приїхати. І як я бачу - не даремно! Це все настільки захоплююче, наче якийсь дивний сон.А це і є сон, - єхидно промовив Джек. - Завтра ви прокинетесь і усе забудете.