Кевін з Річардом не могли чинити опору десятьом здоровим охоронцям, тож залишилися лише статистами.
А тепер слухайте сюди, − крикнув їм Жан-Марі, − вважайте, що ваше судно захоплене. Коли ваші хлопці знайдуть скриню, ми подивимось що там і вирушимо до пристані. Там, до речі, також знаходяться наші люди. Утекти зі скарбом вам аж ніяк не вийде. Опиратись мені навіть не старайтесь, інакше вам буде гірше.Тим часом Рей, Іван та Джек рили траншеї, не знаючи, що діється на поверхні. Зненацька під шаром землі виглянув шматок заліза. Землесос висмоктував навколо глину, і почали з’являтися обриси скрині, а через кілька хвилин вона була і зовсім викопана. Захват переповнював хлопців, от тільки під водою складно висловити свої почуття. Іван жестами показав, що підніметься на судно і спустить троси, щоб піднімати скриню. Емоції так переповнювали Івана, що він, як тільки вчепився за трап, крикнув:
Є скриня!На судні всі сполохнулися. Іван вискочив на палубу і побачив охоронців.
Спускайте троси, щоб піднімати скриню, − закомандував Жан-Марі своїм найманцям.Іване, стрибай назад − хай хлопці не піднімають скриню, − крикнув Кевін брату.Іван збирався кинутися у воду, але люди Жана тут же його «накрили» і відтягли в сторону. Кевін з Річардом підбігли на допомогу, але троє проти десятьох не змогли вдіяти нічого.
Закрийте їх в каюті, щоб не заважали, − наказав Жан-Марі.Охоронці так і зробили, після чого спустили троси. Джек з Реєм, нічого не підозрюючи, причепили скриню і супроводжували її до кінця. Яке ж було їх здивування, коли вони побачили на палубі замість своєї команди Жана з багатьма охоронцями.
Молодці, хлопці, − сказав Жан-Марі. − Тільки от даремно ви не захотіли зі мною співпрацювати.Де моя команда? − розлючено запитав Джек.З каюти почулися голоси та грюкання у двері − все стало зрозуміло. Джек кинувся до скрині, біля якої уже знаходився Жан-Марі. Виявилося, що скриня була зачинена лише на простий гачок. Нащадки Павла Боровка з різних поколінь удвох відкрили кришку. Скриня виявилася порожньою.
Частина III
Розділ 1 Розбір польотів
На мить Джек і Жан-Марі застигли, наче вкопані, але тільки на мить. Потім, шоковані такою дійсністю, усі почали виясняти ситуацію. Кевіна, Івана та Річарда випустили з каюти.
Зізнавайтеся, де поділося те, що було у скрині, − кричав Жан-Марі, − хтось із вас його, певне, дістав!Ти хоч думаєш, що говориш, − в такому ж тоні відповідав Джек, − ми тільки що відкопали цю скриню і підняли наверх. Це хтось із твоїх позаминулої ночі міг знайти скарб.Всі подивилися у бік чотирьох молодих водолазів, котрі, розгублені, не розуміли, що діється.
Ми нічого не знаходили, − сказав Ігор.На палубу їх, − нервував Жан-Марі, − зараз ми з них витрясемо всю правду.Не поспішайте з висновками, − почувся голос єдиної людини, котра зберігала відносний спокій − Рея Фішера. − Якщо хтось і відкривав до нас цю скриню, то хіба кілька десятків років тому назад. Над скринею знаходилися недоторкані нашарування намулу. А якщо цей аргумент для вас не переконливий, то подивіться уважно на скриню − на ній є свіжі сліди тільки від наших дій. У мене подібних розкопок було багато, якби до цієї скрині хтось ліз останнім часом, я б це помітив.Куди ж тоді подівся скарб? − запитав Жан-Марі.Вам краще знати, − відповів Фішер.Жан-Марі і його люди пересіли знову у свій катер та взяли курс до берега. Потихенько рушило до пристані і судно Боровенків. Коли команда повернулася в готель, Рей Фішер підійшов до братів і попросив розрахунок за роботу.
Ще не забудьте про обіцяні проценти за знайдену скриню, − додав він.По-твоєму, наш проект можна вважати успішним? − запитав Джек.Згадайте нашу першу розмову, − відповів Рей. − Ви сказали, що моя робота знайти скриню, а її вміст мене цікавити не повинен. Так що ж, я свою роботу виконав − платіть.Боровенкам нікуди було діватися, вони заплатили Фішеру за домовленістю, і той замовив квиток додому.
Ну, от тепер вже можна нам збиратися назад в Канаду, − мовив Річард до братів.Я поки не їду, − сказав Іван. − Хочу вияснити, чому скриня порожня.І як ти вияснятимеш?Ще не знаю.Я теж залишуся, поки маю вільний час, − сказав Джек. − Віддавши стільки сил цим пошукам, я мушу докопатися до істини.Не знаю, чи у вас щось вийде, − озвався Кевін, − але я їду додому з Річардом. Ви ж розумієте, у мене сім’я, бізнес − я не можу тут довго залишатися.